Знання Безодні

Дехто з брахманів не оцінив бажання своїх колег працювати над звільненням усіх людей від безпам'ятства сансари. Їм узагалі не подобалися всі ось ці ось там. Їм подобалося бути брахманами, всіх розумнішими і красивішими, і взагалі перероджуватися знову брахманами. Чудеса астрального світу захопили їхню уяву, даючи змогу відчувати себе грізними чарівниками, управителями матерією. Ідеологічне протистояння переросло у справжню міжсобну війну. У результаті цієї метушні брахманам обох таборів уже стало якось не до завдань Всесвіту, врятувати б майно й авторитет серед учнів.

Минали роки, десятиліття, Голку Парабрахми перестали використовувати для розширення свідомості, ця практика поступово стерлася з пам'яті учнів. Дивлячись на такий стан справ, боги вилучили Голку Парабрахми з ужитку.

Можна припустити, що інструмент був геть вилучений богами з планети, але можливо, він захований десь на дні океану або в горах. На відміну від інших композицій, таких як, наприклад, Стоунгендж, піраміди чи дольмени, це була конструкція з позаземних матеріалів, тонкої архітектури, схожа більше на матеріалізоване світло.

Усередині Голки Парабрахми створювалося магнітне тло, яке впливало на вібрації об'єкта з такою потужністю, що якась випадкова муха не могла проникнути крізь нього і заважати тому, хто медитує. Боги приховали від людей свій подарунок до того часу, коли свідомість людства знову виявиться готовою прийняти милість Творця.

Глава 2 Та що приходить уві сні

Віктор відчинив мерехтливі холодним блакитним вогнем двері й опинився всередині величезного затемненого храму з кам'яними фігурами заввишки з десятиповерховий будинок, що підтримують стелю.

Дальня стіна храму нагадувала хитку завісу туману, і з неї раптом виступила величезна постать жінки в плащі, що виблискував зірками.

На голові - золота корона із сімома променистими діамантами, в руках - розкрита книга. Обличчя її Віктор описати не зміг би, настільки воно було прекрасним, неземним і мінливим.

- Читай, - сказала вона співуче, простягаючи книгу.

Віктор перевів погляд на сторінки, що мерехтять примарно-зеленим світлом, і, похолодівши, зрозумів, що цієї мови він не знає. Написано начебто українською, але кожна буква - символ, що розкриває одну з таємниць буття.

- Тобі належить пізнати зло і добро, - продовжувала жінка. - Чи готовий ти змінити свої переконання?

- Я н-не... знаю... - вимовив Віктор, з болем розуміючи, що увійшов у храм непідготовленим.

Обличчя жінки ніби згасло.