Великий Гетсбі. З ілюстраціями

Я закiнчив Нью-Хейвен у 1915-му, рiвно через чверть столiття пiсля мого батька, а ще через короткий час взяв участь в тому запiзнiлому тевтонському переселеннi, вiдомому як Перша свiтова вiйна. Менi настiльки сподобалося ходити в контратаки, що пiсля повернення додому я почувався нiяково. Середнiй Захiд, що перестав бути затишним центром свiту, тепер скидався на пошарпаний край всесвiту, тому я вирiшив вирушити на Схiд, щоб навчитися торгувати облiгацiями. Всi, кого я знав, займалися торгiвлею облiгацiями, i я подумав, що це заняття цiлком могло б забезпечити ще одного холостяка.

Всi моi тiтоньки i дядечка обговорювали мiж собою це так детально, неначе добирали для мене пiдготовчу школу i, нарештi, дали свое «добро», промовивши: «Нехай вже спробуе, якщо йому хочеться» з дуже серйозними, сповненими скепсису обличчями. Батько погодився заплатити за один рiк мого навчання, i пiсля вiдтермiнувань з рiзних питань я прибув на Схiд, як я вважав, на постiйне мешкання навеснi двадцять другого року.

Ще треба було знайти у мiстi кiмнати для винаймання, але пора року було тепла, i я не так давно прибув iз сiльськоi мiсцевостi з ii широкими газонами i гiллястими деревами, тож коли один молодий хлопець з офiсу запропонував менi орендувати будинок на двох у передмiстi, ця iдея менi здалася прекрасною. Вiн знайшов такий будинок – пошарпаний бунгало з гiпсокартону за вiсiмдесят на мiсяць, але буквально в останню мить фiрма вiдрядила його до Вашингтона, i я вирушив у передмiстя один.

У мене були: пес – в усякому разi, кiлька днiв, поки не втiк, а також старенький «Додж» i одна фiнка, яка прала менi постiльну бiлизну i готувала снiданки, а також бурчала собi попiд нiс щось по-фiнськи, коли поралася з електричною плитою.

Моя самотнiсть тривала приблизно з день, може, трохи бiльше, доти, поки одного ранку мене не зупинила на дорозi одна людина, яка прибула в цю мiсцевiсть трохи пiзнiше за мене.

– Як дiстатися до селища Вест-Егг? – безпорадно запитав вiн.

Я пояснив йому. І з тiеi хвилини мiй шлях перестав бути самотнiм. Я був уже провiдником, керманичем, мiсцевим мешканцем. Вiн ненавмисне дав менi вiдчути все дивовижне привiлля цiеi мiсцевостi.

І ось уже сяйво сонячного свiтла i листя на деревах, що розпускаеться швидко, як у швидкiй кiнострiчцi, повернули менi те вже знайоме переконання, що з настанням лiта життя починаеться заново.