Смугастий мов життя

У протилежному кутку, пiд ледь означеним крiзь сiрувате вапно силуетом матерi з немовлям, на благенькому помостi з гуркотом шпурляли штангу ще якiсь перетягнутi пасками недомiрки, червонi вiд натуги; лiворуч, на iмпровiзованому рингу, гамселили один одного хлопчиська в рукавицях, доволi схожi на Геника.

Саме туди вiн зважився нарештi податись. А тим часом на килимi все вже скiнчилося. Дядечко досхочу покачав хлопчиська, так що Генику навiть шкода його стало.

Старанно приховуючи несмiливiсть, яка не знати звiдки взялася, вiн упевненою ходою рушив до того невисокого чоловiка, що спокiйно облишив розпашiлого переможеного учня й умостився за столик у глибинi зали, де колись, напевне, були iкони й поставцi зi свiчками для схилених бабусь.

– Я хочу займатися боротьбою, – сказав Геник i вiдкашлявся тихенько.

– Скiльки рокiв?

Дядечко ще здаля встиг обвести постать новачка швидким, доволi критичним поглядом.

– Тринадцять.

Тренер пiдняв брову.

– Давай подивимося, що ти можеш, – вiн схилив голову до плеча й примруженим поглядом пошукав когось серед вихованцiв, якi збилися в купку та витрiщались на «новенького». – Он iз тим спробуй… – i показав на одного низенького й кремезного.

У першiй своiй пробi Геник не виграв бою, але продемонстрував силу й власнi бiйцiвськi правила, виробленi вулицею, вiд яких тренер усi наступнi роки намагався його вiдучити. Але про той перший, пробний двобiй хлопець згадувати не любив.

Все одно боротьба – навiть iз такими правилами – припала йому по смаку. Три роки з того дня ходив у храм-спортзал, як у рiдний дiм, i все тут було рiдне, все до снаги…

До шiстнадцяти рокiв довготелесий упертюх устиг стати чемпiоном серед юнiорiв у вазi до 81-го кiлограма не тiльки областi, але i всiеi Украiни. Про нього як одного з кращих вихованцiв борцiвськоi секцii навiть писали в мiсцевiй газетцi. Геник пишався тим, що не курить i не куштуе спиртного – це робило його нiби ще вищим за однолiткiв.

А фiзично вiн iх давно перегнав за всiма параметрами. Тiльки цього й домагався Геник. Вiн тепер жив на повну силу й усе навколо тiшило, переповнюючи енергiею.

Траплялося, щоправда, куштувати сухе вино, однак Геник чув вiд хлопцiв, що його у виноробних районах п'ють навiть малi дiти, тому й сам пив як воду, для втамування спраги. Адже траплялося виiжджати на збори в рiзнi мiста.