Де батько твій, Адаме?

Тимчасова броня, що дае мозку можливiсть налаштуватися, включити програми, якi дрiмали в ньому до винаходу ментальних коммунiкаторiв, швидко охрещених «ментиками». Пройшовши стадiю «розшарування», вiдставнi реципiенти навчилися видiляти групу вузькоспецiалiзованих субосiб, кожна з яких без шкiдливих наслiдкiв контачила з донором-передавачем. З десятком донорiв. Із сотнею. І говорили, що межi цьому немае. До речi, за першим, абсолютно рефлекторним бажанням «господаря» субособи, iм’я яким – легiон, миттево iнтегрувались у спiльну, базову.

Мозок звикав, стаючи схожим на руки пiанiста.

Час адаптацii – пiвроку. Не годиться. Внесли корективи в технiчнi установки «ментика». Час адаптацii скоротився до двох мiсяцiв. Пiдключили психологiв, кинули всi сили на розробку програм, що дозволяють прискорити запуск «рефлексу Казаряна». Прискорили – мiсяць. Якийсь далай-лама запропонував медитативний тренiнг «Древо Бодхи», заявивши, що готовий сприяти приходу на свiт нових архатiв. В «Емпакомi», перейменованому в «Ментат Інтернешнл», до далай-лами поставились з розумiнням.

Час адаптацii – близько тижня. Кажуть, е шанс скоротити ще трохи.

Ось вiн, другий зошит. Я повернувся до записiв через шiсть рокiв пiсля iнтерв’ю з Казаряном. Повернувся iншою людиною: пам’ятаю, на вiдмiну вiд дiяльного молодика, тодi мене захоплювала, хай iй грець, психологiчнiсть тексту. На шкоду сюжету й рештi iнтриг. Моi матерiали стали надмiрно довгими – редактори сварилися, скорочуючи.

Коли я гортаю сторiнки, зсередини випадае недогризок аркуша для принтера. Кружляе метеликом-капустянкою, падае на пiдлогу. Пiднiмаю, вчитуюся у знеособлений машинний шрифт:

На дворi – лютий, мать твою.

Зима гризе весняну зав’язь.

Вчорашнiй вовк,

Сьогоднi – заець,

Спочити ладен вже в раю.

Дуже доречно. Звiдки узявся лютий, якщо надворi стояло лiто?

Хоч убий, не пам’ятаю – хто такий Індж, чию фразу я поставив епiграфом.

Зошит другий

Коли пращури тiкали з раю, Адам, певно, сказав Євi:

«Люба, нам випало жити в перехiдний перiод!»

    Уiльям Індж

Зубна паста закiнчилася вельми невчасно.

Вичавивши з тюбика «Blend-a-med» жалюгiднi залишки, Кирило завзято орудував щiткою. Давалася взнаки напруга, яка не випускала зi своiх лап з минулого четверга. Ясна на мiсцi тих двох зубiв, що випали, трохи кровила.