Обитель героїв

Вiн ii б'е – а вона йому дiтей родить! Вiн б'е – а вона родить! Дюжину нащадкiв нелюдовi народила, i всi – здоровiсiнькi. І сама молочниця рум'яна та пишна напрочуд. Незважаючи на – i навiть всупереч. А чому так, знаете?

Барон вiдчув, що недавнiй кошмар повертаеться.

– Я вам вiдповiм, ваша свiтлосте, чому! Бо тiнь у Ганни-Батiсти Колодзябчик, уродженоi Монтень, – особлива. З подвiйним, даруйте за народне слiвце, пузом. Ось тому чоловiк iй перше черево хоч геть-чисто вiдбий – байдуже. І з iм'ям у молочницi хитрi бублики – бувало, чоловiк зранку i не згадае, як дружину кличуть i з якого приводу ii звечора чобiтьми гамселив… Не на добро це, ви вже повiрте Фернану Терцу, не на добро! На вулицях перешiптуються: надходить, мовляв, велике лихо…

Втративши надiю спекатися стряпчого, Конрад терпiв, зцiпивши зуби.

І був просто щасливий, коли наблизився до чорно-бiлого входу в «обитель героiв».

Вiн i себе, iй-право, почував героем. Адже ж мiг i прибити базiку.

* * *

– …Ваша свiтлосте, я ще раз iз усiею рiшучiстю заявляю: iз завтрашнього ранку я починаю пускати постояльцiв! Для покриття заподiяних збиткiв! Знаете, скiльки столяр Дубка заправив за ремонт? А штукатур Анастасiй Рензит?! А малярi? Паркетники? Запiчних справ майстри?! Нi, ви навiть уявити цього не можете! Грабiж i розор, грабiж i розор…

– Не переймайтеся, люб'язний пане Трепчик.

Я вчинив позов за всiею формою, i не будь я Фернан Терц, якщо нам… тобто, вам не вiдшкодують збитки до останнього мона!

– Дякую вам, дорогий пане Терц.

Що б я без вас робив?! Ага, до речi, ваша свiтлосте: погляньте на цього бельбаса. Стверджуе, що його прислали ви, але вкрай, украй пiдозрiлий! Понавозив гору рiзних речей, iти не хоче, щось пояснити вiдмовляеться! І брови супить, знаете…

Барон подивився у вказаному хазяiном напрямку – й не вiдмовив собi в задоволеннi якийсь час вивчати поглядом власного камердинера, якого помiтив вiдразу при входi. Любек, як завше, виглядав так, немов йому вiдомi всi таемницi Свiтобудови, вiд Найвищих Емпiреiв до ярусiв геени – але нi крихтою отих таемниць вiн нiзащо нi з ким не подiлиться.

Навiть пiд тортурами.

Люди, якi носять жовтi панчохи й моднi пiдв'язки хрест-навхрест, вирiзняються гранiтною твердiстю характеру. Це вiдомо кожнiй освiченiй людинi.

– Ти пунктуальний, Любку, – порушив Конрад паузу, що затяглася. – Хвалю. Тiльки я просив тебе привезти середнiй похiдний набiр. А не великий, чи, борони Вiчний Мандрiвець, повний.