Обитель героїв

– А неофiцiйно?

– Ну, ми ж не в змозi стежити за дiями приватних осiб, засмучених жахливою втратою родичiв? Я, наприклад, котрий рiк подаю клопотання на найвище iм'я, благаючи розширити особовий склад Приказу… І що? Всемилостивий монарх незмiнно вiдмовляе, посилаючись на вбогiсть скарбницi! Як тут накажете стежити за окремими випадками самосуду? До речi, про самосуд i окремi наслiдки: Коннi, якщо тобi знадобиться пiдтримка…

Прокуратор витримав багатозначну паузу.

– Як я розумiю, – втрутився Месроп, – офiцiйно розслiдування продовжить вiгiла Кукiль.

Ви згоднi, колего?

– Так.

– Вона ж забезпечить циркуляцiю вiдомостей мiж нами та бароном. «Pegasus charteus cursus» – метод перевiрений, надiйний i захищений вiд незаконного розкриття. Ваша величносте, ви не заперечуете?

– Нi в якому разi, панове. Цiлком покладаюся на ваш досвiд у справах такого штибу. І чекаю на результати.

* * *

На перехрестi Дiгтярiв i Пишномовноi виступали жонглер з танцiвницею.

Жонглер з вiдстороненим, трохи сором'язливим обличчям тримав у повiтрi п'ять булав.

Вiн вийшов з пори квiтучоi молодостi, але був досi стрункий i спритний. Одягнений у двоколiрне трико – на щастя, не чорно-бiле, а червоно-сине, – жонглер iнодi переступав з ноги на ногу, але в цiлому залишався нерухомий. Лише руки жили окремим, особливим, уважним життям. Булави описували хитромудрi петлi, ледь торкаючись одна одноi. На них дивилася купка раннiх роззяв. Вiд крамницi лiкарського зiлля за виставою спостерiгав кремезний, мiцно збитий чоловiк у куртцi, та ще снувала туди-сюди дрiбна горбатенька квiткарка, настирливо пропонуючи фiалки та айстри.

Один з роззяв заявив, що вiн сам жонглював би не гiрше, коли б не гiднiсть шляхетноi людини й нестача вiльного часу.

Приятелi мляво погодилися, продовжуючи дивитися. iх бiльше цiкавила танцiвниця – молоденька дiвчина, струнка та висока. Пропливаючи по колу, вона тримала за кiнчики яскраву шаль, i та летiла за хазяйкою корабельним вiтрилом. Неприродно пряма, з гордим аристократичним поворотом голови, дiвчина несла в собi якийсь божевiльний ритм.

Без музики, без супроводу: сама. Так несуть чашу з окропом, боячись розхлюпати. Мимохiть роззяви притупували, приплескували в долонi, цокали язиками i клацали пальцями. Це поширювалося швидше за епiдемiю.

– А постривай-но, друже!

Агiтатор зупинив карету бiля тротуару. Прочинивши дверцята, щоб було краще видно, Конрад усмiхнувся. Багато хто назвав би його легковажним диваком.