Пентакль: Збірка

Хочете знати, що привело мене в цю обитель грiха?

– Може, мiлiцiю?

– Навiщо? Менти приходять, коли хтось часом десь у нас… А в нашому випадку все iнакше, – вiн сильнiше пiдкреслив лiнiю на трефовiй дамi. – У нашому спiльному випадку. Ви мене розумiете?

«Нi, не злодiй. Гiрше. Псих. Краще його не дратувати…»

– Вам повiстка, найдорожча Ганночко. Звольте, блiн, одержати.

«Як вiн потрапив до кiмнати? Через вiкно? Там грати…»

Машинально Нюрка простягнула руку i взяла папiр, запропонований панком. Жовтуватий, грубий бланк.

Великий палець щось укололо, боляче, до кровi, – i панк спритно вiдняв «повiстку» назад. Вiдiрвав корiнець, де розпливлася маленька червона цятка, що, подовжуючись, ставала схожою на пiдпис iз викрутасом наприкiнцi.

Хижо смикнувши закiльцьованим носом, гiсть сховав добуток.

– Ось, – з поклоном вiн знову простягнув «повiстку» господинi будинку. – Так, добре. Тепер знову повернiть ii менi. Самi, самi повернiть, вiдбирати на другому колi заборонено. І ще раз вiзьмiть.

Усе. Фiнiта ла мюзикл. Прощайте, скелястii гори…

Обiйшовши Нюрку, вiн нога за ногу вибрався в коридор. Клацнув англiйський замок.

– Не турбуйся, душенько, я закрию. Ти, душенько, про iнше турбуйся. Ех, узяли душу за душу, бути душi з душком…

Дверi брязнули, вiдсiкаючи iдiотську пiсню.

Саме буденнiсть того, що вiдбуваеться, дивовижна, карколомна буденнiсть спантеличила Нюрку. З’явився, вручив, забрався геть. Безглуздий кур’ер, хлопчисько на побiгеньках. Цiлком упевнений, що «найдорожча Ганночка» у курсi, усе розумiе, усе зробить як треба.

А якщо не зробить, то, напевно, при здоровому розумi i тверезiй пам’ятi, усвiдомлюючи ступiнь вiдповiдальностi…

Казеннi формулювання на смак вiдгонили кислою мiддю.

Жiнка опустила погляд. Скислилось до оскоми:

«Пропонуеться з’явитися… для прописки… у ковенi за мiсцем проживання… Грекiвська, 38… субота, 18 травня, о 00.00… iз собою мати…» І печатка: грифон присiв на заднi лапи, а над тiм’ям звiра в’еться напис: «ТОВ „Харизма Ltd“.

Нюрка з насолодою скрутила дулю i тицьнула „нашою вiдповiддю Керзону“ у вiкно. Ось я вам, жартiвникам, поiду на Грекiвську опiвночi! Ось я вам, заразам, зроблю приемнiсть! Не на ту нарвалися, сволота! На менi де сядеш, там i злiзеш…

– Це ти, Нюро Павлiвно, даремно, – сказав панк через грати вiкна. Вiн звiвся навшпиньки, щоб господарка побачила його чудесний гребiнь, i виразно продовжив: – дуля твоя примiтна, нiчого й казати, тож дякуемо за частування.