Пентакль: Збірка

А ближче до пiвночi Ганна Павлiвна, дивуючись сама собi, замовила таксi.

– Ну що, так i будемо в мовчанку грати?

Запитання таксиста висмикнуло Нюрку iз зацiпенiння. Виявляеться, вона уже хвилин п’ять тупо вирячувалася з вiкна таксi, мов баран на новi ворота. Вiрнiше, ворота були старi. І стiна навколо ворiт була стара, обшарпана. Штукатурка мiсцями обвалилася, оголивши щербату цеглу кладки. Жовте свiтло лiхтаря косо падало на чавун стулок, вiдкидаючи у двiр вiзерункову тiнь. Далi починалася темрява, i в цiй темрявi ввижалося таемне ворушiння.

Кущi вiтром колише? Вiтру начебто немае… У глибинi двору невиразно вимальовувалися обриси присадкуватого будинку, де привiтно свiтився прямокутник вiкна. Єдиний в усiй окрузi.

А ще на стiнi була табличка: Грекiвська, 38. Лiхтар висвiтлював табличку знехотя, з панського жалю, тому цифра „38“ здавалася непомiрно опуклою, немов надутою зсередини.

Звук крокiв сколихнув пустельну вулицю. Нюрка здригнулася, але пiд лiхтарем з’явилися двое банальних мiлiцiонерiв з собакою.

Патрульнi зупинилися прикурюючи. Чорний з пiдпалинами „нiмець“ сiв на тротуар, строго рикнув на самотне таксi i раптом завив. Тужливо й приречено, що аж нiяк не пасувало до здоровенноi службовоi псини. Патрульний смикнув повiдець, i „нiмець“ слухняно заткнувся.

У Нюрки трохи вiдлягло вiд серця. Раз мiлiцiя патрулюе, виходить, не зовсiм глухомань. Буде хоч кого на допомогу покликати. Та й таксi вона вiдпускати не збираеться.

– Зачекайте мене тут. Незабаром назад поiдемо.

– Це скiльки завгодно, – iз задоволенням пробасив таксист, приймаючи м’ятий червiнець.

Нюрка вибралася з машини, оглушливо ляснула дверцятами i рiшуче попрямувала у двiр. Мимохiдь глянула на годинник. Без п’яти дванадцять. Це добре.

Спiзнюватися вона не любила.

Темрява за воротами була рiдшою, нiж здавалося з вулицi. З-пiд нiг метнулася кiшка, ледве не забезпечивши пiзнiй гостi iнфаркт мiокарда. Блiдо-жовта дорiжка свiтла лежала на трьох корявих сходинках.

Нюрка пiднялася сходами, штовхнула дверi, вони мерзотно скрипнули.

Вузький коридор, тьмяна лампочка пiд дротяним ковпаком; плями кiптяви вiд сiрникiв, що прилипли до стелi. Стiни поцяцькованi паскудством i гаслами „Металiст“ – чемпiон!». На диво, замiсть очiкуваного смороду котячоi сечi, запах тут панував приемний. Пахло освiжувачем повiтря «Жасмин з лимоном» i ароматним тютюном Captain Black: в куражi й при грошах, Нюрка сама iнодi курила цi сигарилло.