Пентакль: Збірка

Здебiльшого стандартнi, канцелярськi, як при працевлаштуваннi: освiта, попередне мiсце роботи, номер лiцензii Мiнохорони здоров’я, номер диплома курсiв народних цiлителiв i екстрасенсорики, ІНН (добре, що здогадалася всi папери з собою захопити!), сiмейний стан… Але зустрiчалися й унiкальнi, що б’ють по нервах:

– Галюцинацiями не страждаете? Неврастенiя? Параноя?

– Нi.

– Мандеп?

– Що?!

– Манiакально-депресивний психоз?

– Нi!

– Шизофренiя? На облiку в психдиспансерi не стоiте?

– Нi!!!

– Як волiете працювати: з явищем чи без?

Розумно вирiшивши, що з двох бiд треба вибирати менше, – тiльки явищ менi й не вистачало! – Нюрка коротко вiдрiзала:

– Без!

– Розумне рiшення, – покивав Інокентiй, розпушивши гребiнь.

 – Для чого вам зайвi турботи, вiрно? Зодiакальне зрушення при роботi враховувати будемо?

– Звичайно! – без докорiв сумлiння випалила Нюрка. Позначилися професiйнi навички.

– Прекрасно. Просто чудово! Валюха, у базу внесла?

– А ти як думаеш, йолопе?

– От i все, Ганно Павлiвно.

Зараз ми випишемо вам реестрацiйний номер – i ви вiльнi. Їдьте додому, вiдпочивайте, а з понедiлка – вперед до бою! Приступайте до роботи. Уже, так би мовити, офiцiйно. Пiд патронатом.

– А… договiр? Розписатися десь треба? – оторопiла Нюрка.

– Кров’ю?!

Очi Інокентiя спалахнули пекельним вогнем, верхня губа, тремтячи, поповзла догори, готуючись оголити iкла. Нюрка охнула, позадкувала, але мерзенний Чернець заiржав наче справжнiсiнький жеребець.

Валюха теж пирснула в кулачок.

– Нюра, Нюра, до чого ти дурна! – Чернець, кривляючись, приставив пальцi до голови, iмiтуючи роги. – Їдь додому, на таксi розоришся. Ось, тримай.

У руках у Нюрки виявився бруднуватий прямокутник паперу, де корявим «лiкарським» почерком було виведено: «Гаврошенко Ганна Павлiвна. ТОВ „Харизма Ltd“. Реестрацiйний номер NSQ127418/3-а». Дата. Витiюватий пiдпис. Знайома печатка з грифоном.

Усе.

– Якщо виникнуть питання – пред’явите, i питань не стане.

– Спасибi, – машинально подякувала Нюрка.

– Добранiч. Вiдпочивайте.

– До побачення.

Нюрка йшла до машини, яка ii очiкувала, не помiчаючи, що пританцьовуе на ходу. Зараз вона страшенно скидалася на веселу вiдьму, яка повертаеться додому з нiчного шабашу. По землi ступала – наче по повiтрю пливла. Але збоку Нюрка себе не бачила, а бiльше дивитися не було кому. Таксист читав газету «Совершенно секретно», бурмочучи: «Так iх, гадiв! Так!..