Пентакль: Збірка

Без них стало порожньо, як i без однокласникiв, рознесених житейськими вiтрами по всьому свiту. Тi, хто залишилися, дивилися скоса, зрiдка просячи в борг.

Мiста, знаного з дитинства, вже не було. Райцентр виявився таким же мегаполiсом, тiльки меншим, бруднiшим i нуднiшим. І люди тут були суголоснi мiсту. Навiть ще гiршi.

Клим прокрутив головою, вiдганяючи невеселi думки. Зазвичай чорти входять у комплект iз бiлою гарячкою, його варiант ще провальнiший. А може, якраз навпаки? Зрештою, переговори – ще не угода.

Крiм того, з нечистою силою можна спiлкуватися не тiльки за допомогою хреста.

Вiн посмiхнувся – уперше за цiлий день, вийшов на вулицю, зiрвав з найближчого дерева маленьку гiлочку з уже клейкими бруньками i швидко повернувся в будинок.

Гiлочка була прилаштована просто перед монiтором.

– Продовжуемо? – радiсно вигукнув чорт, тiльки-но з’явившись на екранi, але вiдразу зморщив пику.

– Ой…

Тепер можна було й розсмiятися. Дивно, у Клима рiзко покращився настрiй.

– Треба б професору написати, шкода, адреси не знаю.

Досвiд in anima vili. Осику бояться не тiльки упирi. Доведено!

Рогатий пожував чорними губами, спробував усмiхнутися.

– Навiщо ж так?

– Вiзитна картка мiста! – весело пояснив Клим. – У Киевi – каштани, в Одесi – акацii, а в нас…

Вiн кивнув на гiлочку. Дiйсно, за давньою традицiею вулицi райцентру (колись – повiтового мiста, ще ранiш – козацького села) були засадженi саме осиками. До купiвлi нового комп’ютера Клима це дуже дивувало.

– Наче я не знаю, – так i не усмiхнувшись, буркнув чорт.

 – Усiм нашим у цих мiсцях, мiж iншим, день за три зараховуеться. Та й то добровольцiв не знайдеш… А ти про якого професора говориш?

Клим був задоволений. Здаеться, перший раунд залишився за ним.

4

Професор, що носив зовсiм неймовiрне прiзвище Химерний, викладав на iхньому факультетi iсторiю. Спецiальнiсть, заради якоi Клим прийшов в унiверситет, була далi вiд Клiо, нiж чорт вiд вiвтаря, але Химерний Професор, як прозвали його студенти, умiв змусити слухати себе.

Величезний, гучний, неймовiрно iронiчний, вiн приводив першокурсникiв у справжнiй шок. Не розумiючи, навiщо це потрiбно, вони все-таки проводили вечори в бiблiотецi, конспектуючи «Повiсть временних лiт» i заучуючи напам’ять строфи «Енеiди» великого Івана Котляревського.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.