Шлях меча

– Туди, – невиразно вiдповiв я, а сам загадав: три повороти лiворуч, два праворуч, а опiсля вже будемо думати, куди далi…

Думати не довелося. Пiсля першого ж повороту праворуч дорогу нам перепинила юрба Звитяжцiв разом iз iхнiми збудженими Придатками. Заррахiд було подався вперед – розчистити нам прохiд, адже нiкого з Вищих ми в юрбi не завважили – та я зупинив його легким погойдуванням китицi, i ми спiшилися.

Постояти з нашими кiньми – звiсно, за вiдповiдну винагороду, – жваво погодився якийсь молодий чотиригранний кинджал-кончар зi смiшно вiдстовбурченими вусиками бiля голiвки рукiв’i.

Його довготелесий Придаток затято смикав бiлястий пушок над верхньою губою, але повiд у вiльнiй руцi тримав мiцно, тож незабаром есток упевнено вийшов наперед мене i взявся прокладати дорогу крiзь галасливе юрмище.

– …Ви чули?

– Нi, а в чому рiч?..

– Та ж у Хаффi те ж саме…

– Куди дивляться владоможцi? Я вас запитую, куди дивляться владоможцi?

– А чому ви саме мене запитуете? Знайшли, бачте, владоможця! І нiчого менi бiк дряпати – щойно вчора лакувався…

– …i що дивно – бiля самого ефеса! Де наймiцнiше…

– А ви його знали? То й що? А…

– Казки! У наш освiчений час не варто придiляти занадто багато…

– Казки? Ви справдi вважаете…

– Темляк! Темляк вiдiрвете!.

.

– І саме напередоднi Посвяти…

– Чиеi?

– Як чиеi… сам Фархад iль-Рахш Придаткового малюка освячуе, напередоднi турнiру!..

– А я що? Я нiчого… тiльки, кажуть, у Дурбанi…

Заррахiд зненацька звернув убiк, Придаток Чен рiзко зупинився, немов боячись на щось наступити – i я побачив те, що побачив.

І менi здалося, що пiхви стали незвичайно гарячi i щiльно облiпили мое тiло, як сумiш глини, рiчкового пiску й вугiльного пилу перед першим загартуванням, а крижаноi джерельноi води все не було, i я боявся потрiскатися, боявся потьмянiти й розсипатися, боявся…

Передi мною лежав мертвий Звитяжець. За бажання до нього можна було б дотягтися, але такого бажання не виникало. Я не знав його особисто.

Я розумiв тiльки, що це хтось iз мiсцевих Шамшерiв, причому небагатих – з обробки видно. Клинок шаблi був зламаний на три пальцi вище вiд трiснутоi гарди зi сколеною кулькою на одному кiнцi. Нерiвна лiнiя зламу наводила на нехорошi думки – хоча якi вже тут можуть бути хорошi думки! – а iнша частина Звитяжця валялася трохи оддалiк, присипана бурим пилом, i вiстря торкалося Придаткового стегна, розрубаного вiд ключицi до паху.

Як лялька на турнiрi.