Шмагія

Але коли чаклун iз дипломом i амбiцiями придатний лише на те, щоб залишатися вiрним слугою вчителя…

Одним словом, щасливий Просперо Кольраун миттю пройшов з учнем академiчний спецкурс малефiцiуму. Наполiг на вiдвiдуваннi Зимових Асамблей з мануальних замовлянь; для практики навiть пожертвував частину особистоi мани до фонду Реттiйського Унiвермагу. Далi рекомендував Андреа своему знайомому по Клубу Рiвних, пам’ятному Серафимовi Нексусу – й долю чаклуна було вирiшено.

– Бути тобi моiм спадкоемцем! – сказав щиросердний Серафим.

Вiн вдоволено клiпнув, коли Мускулюс у вiдповiдь не сплюнув через лiве плече на знак довiри до лейб-малефактора. Двом попереднiм «спадкоемцям» старенький Нексус уже вирвав iхнi грiшнi язики за хамську неповагу до його вiку та звання.

А це Кольраунове пташеня…

Молоде, видно, та ранне.

* * *

– Доброго здоров’я, майстре Андреа!

Всупереч очiкуванням, власник майстернi не вийшов зустрiчати дорогих гостей. І синiв уперед не послав.

У воротях тупцювала його дочка (молодша, згадав Мускулюс), посмiхаючись радiсно й трiшки розгублено. Дiвчина була непогана, але кривенька, тупцювати в неi виходило не дуже. Згори, з даху карети, захихотiв пустосмiх Т’яден. Втiм, хлопець швидко згадав про «крижаний дiм» – швидше, нiж хотiлося б! – i насупився. У його вiцi подвiйна платня лише частково затьмарюе iншi, хай i тимчасовi незручностi.

– І вам квiтучоi принадностi, моя панi!

– Ой, та що ви кажете… – щiчки кривенькоi спалахнули шипшиновими пуп’янками.

 – Зовiть мене Цетинкою. Заiдьте в двiр, ми для вас уже все приготували!

Заiжджати чаклун не квапився.

– Як здоров’я майстра Леонарда?

На самий вершечок паркана видерся кiт: величезний, сивий. Шерсть на звiрi стояла сторч, хвiст нагадував турристанську шептуху, коли та розпускаеться в небi димовим стовпом. У бурштинових очах кота читалося презирство. Вiн задер лапу та заходився вилизувати себе в iнтимних мiсцях. Немов за змовою, крiзь ноги Цетинки рвався назовнi дрiбний песик i заливався пронизливим гавкотом.

Кiт згори озивався басовитим гурчанням.

Песик був веселковий, з виразною прозеленню на хребтi.

Це викликало захват лише у гвардiйцiв: сам Мускулюс давно знав, що у Фарбiвнiй слободi всяке трапляеться. Птицi тут не тримають – кури дохнуть вiд закрепу, качки годинами плавають у дубильних ночвах i тому в iжу непридатнi, навiть фаршированi яблуками й розмарином.