Повстань, Лазарю!

Повстань, Лазарю!

Генри Лайон Олди

Тiнi мого мiста #4

Генри Лайон Олди

Повстань, Лазарю!

* * *

«Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любовi не маю, то я – мiдь дзвiнка або кiмвал звучний. Якщо маю дар пророцтва, i знаю всi таемницi, i маю всяке пiзнання i всю вiру, так що можу й гори переставляти, а не маю любовi, то я нiщо. І якщо я роздам все майно мое i вiддам тiло мое на спалення, а любовi не маю, немае менi в тому нiякоi користi.»

Апостол Павло, Послання до Коринфян, гл.

13, 1-3.

– А витрiщатися на людей негарно!..

– Хто сказав?

– Мама!

Кучерявий карапуз рокiв шести замислився, запихнув палець у нiс i уточнив з гордiстю природженого жаднюги:

– Моя мама!

– Ну якщо мама… тодi так, звичайно… Ти не в курсi: хто тут Жора М’ясник?

– Дядько Жорiк оно, на ящику!

Чоловiк поправив окуляри: дорогi, французькi, в золотiй оправi вiд «Antoine Bourgeois». Противiдблисковий пластик зловiсно полискував зеленню, наче очi хижака.

– Вони всi на ящиках…

– Дядько Жорiк з бухлом!

– Вони всi з бухлом…

Чотириокий мав рацiю: трое вантажникiв проводили обiдню перерву у дворi, бiля чорного входу в «Гастроном», сидiли на сколочених з дощок ящиках i трепетно розливали другу пляшку портвейну «Таврiйського» в пластиковi кухлики.

Кухлi були пивнi, пiвлiтровi, з жованими краями. Вiд вина посуд вiдсвiчував густо-фiалковою пiтьмою, нагадуючи гроно персидського бузку.

– Дядько Жорiк найголовнiший!

– Е-е… Це як?

Карапуз аж пiдстрибнув вiд такоi всесвiтньоi тупостi спiврозмовника:

– На розливi сидить! Ну ви ваще…

– Ага, я ваще…

Погоджуючись, чотириокий явно мав на увазi щось свое, незрозумiле чужiй людинi.

Так зiзнаються на прийомi у венеролога в поганiй хворобi, пiдхопленiй у вiдрядженнi.

– На, тримай, розумнику… Привiт мамi!

Вiн тицьнув карапузу пачку жувальноi гумки. Хлопчисько зрадiв, вкинув до рота жменю м’ятних подушечок i помчав грати в «банки». Ще за три метри вiд «стартовоi» межi вiн запустив бiту – уламок держака вiд швабри – в полiт, i та вiдважно знесла порожню бляшанку з-пiд ананасових скибочок.

Дiвчатка, що окупували неподалiк роздовбану карусель, приснули геть, рятуючись вiд снаряда. Старенькi на лавцi забурчали несхвально, згадуючи, як в мезозойську еру потерпали вiд таких самих хулiганiв. Бутузовi поплiчники хором залементували: хто вiд заздростi, хто вiд захоплення, хто просто так, за компанiю.

А вантажникiв порожнi банки цiкавили мало.