Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею

Попри те, Матвiй Андрiйович подзвонив менi наступного тижня.

4

Знайомий кабiнет. Зате сам пiдполковник Качка, друг-товариш по чарцi, сьогоднi незнайомий. Немовби заново до мене придивляеться. Сидить, цигарку в пальцях крутить. Але прикурювати не поспiшае. Мовчить. Я теж мовчу. Врештi-решт, це вiн мене викликав. Йому i говорити першому.

– Скажiть, громадянине… е-е-е… пане Смоляков. Чи були ви знайомi з громадянином Кожум'якою Миколою Ігоревичем?

Щось ми сьогоднi занадто офiцiйнi.

Кривлюся.

– Та начебто нi. Прiзвище не пам'ятаю. Може, в обличчя…

– Ось фотографiя. Упiзнаете?

Чоловiк. Приблизно одного зi мною вiку. Пласке, рябе обличчя, нiс картоплею, каштанове волосся недбало розчесане на косий продiл.

– Нi, не знаю. Хоча… – ще раз вдивляюся у фотографiю.

– Спробуйте пригадати.

Чесно намагаюся. У головi прокручуеться калейдоскоп облич. Примiряю iх, немов маски, до фотографii. Маски… грим… обличчя – клоунський типаж, кров на щоцi, надiрване вухо…

– Скоморох?!

– А хто ж, як не вiн.

– Нi. Тодi, на Гиiвцi, побачив уперше.

– З одного боку, у мене немае пiдстав вам не вiрити, – голос Матвiя Андрiйовича звучить скрадливо. Не голос, а котяча лапа: оксамит приховуе гострi пазурi. – Але з iншого боку: як ви у такому разi поясните, що покiйний Кожум'яка Микола Ігоревич, вiн же Скоморох, згадуе вас у своему заповiтi?

Стеля валиться на голову.

– …Мене?!

Мабуть, все, що я думаю з цього приводу, написано аршинними буквами на моiй фiзiономii. Тому пiдполковник питань бiльше не задае. Щоб порятувати мене вiд iнфаркту. Вправно, немов картковий шулер, пускае по столу два аркуша ксерокопiй.

– Ознайомтеся.

У моiх руках – копiя завiреного нотарiусом заповiту Кожум'яки Миколи Ігоревича, що знаходився на момент пiдписання «при повному розумi i тверезiй пам'ятi». У останньому я, правду кажучи, сумнiвався.

«Рiзьблений же вирiб з кiстки домашньоi тварини, зроблений згiдно китайськоi традицii „Куля-в-кулi“, заповiдаю Смолякову Валерiю Яковичу, що проживае за адресою…»

Адреса правильна. Моя адреса.

– А ось i вiн… Рiзьблений вирiб, – Матвiй Андрiйович витягуе з ящика столу якусь дрiбничку. – Вiзьмiть, не бiйтеся.

Дiйсно: «Куля-в-кулi». Найкрупнiша, зовнiшня – трохи бiльше кульки для пiнг-понгу.