Вкласти душу

Потiм рибалки поверталися додому, i Уiтнi Хьюстон допомагала iм любити своiх дружин, гучно скаржачись на самотнiсть iз темницi програвача.

Намагаючись не розбудити матiнку, яка безформною купкою ганчiр’я дрiмала в кутку бiля земляноi печi, Мбете Лакемба вийшов надвiр. Стороннiй спостерiгач вiдзначив би дивовижну, як на вiк i поставу кульгавого жерця, безшумнiсть його ходи, та в будинку Старого Лайка одвiку не водилося стороннiх, особливо перед свiтанком. Старий мерзлякувато здригнувся, зняв з мотузки висохлий за нiч одяг i почав натягувати брезентовi штани iз кишенями на дупi, якi досi викликали у нього подив.

Цi кишенi дивували жерця багато рокiв пiдряд, бо дупа потрiбна розсудливiй людинi, щоб на нiй сидiти, а не тримати рiзний мотлох, сидiти на якому незручно, ба навiть боляче, чи ти порядна людина з Вату-вара, чи ти ловець успiху в зоряних погонах або рибалка, який вiрить водночас у забобони й у медичну страховку.

Мабуть, значно бiльше був вартий подивування той факт, що штани Лакемби не промокли вiд ранковоi роси – але це дурницi, якщо знаеш слова Куру-ндуандуа; а ось кишенi на дупi…

Почухавши волохате черево, що радiсно перевалилося через вузький шкiряний ремiнець, Мбете Лакемба притулився до огорожi й шумно втягнув нiздрями повiтря.

Нi. Свiтанок як i ранiше пах приреченiстю. Навiть сильнiше, нiж при пробудженнi. Так вже було, коли на рiдному Вату-вара жерцю довелося стати до бою iз двохвостим Змiем Туа-ле-iта, духом Стежки Мертвих, який беззаконно потяг душу правильноi людини, йому не належну. Бiлий священик хотiв було вiдвезти Лакембу до шпиталя, вiн торочив про милосердя, а потiм почав проклинати дурнiв зi шкiрою кольору шоколаду «Corona», бо не розумiв, як може здоровий хлоп бiльше тижня лежати нерухомо з холодними руками i ногами, лиш зрiдка хапаючи себе за горло; а в Туа-ле-iту бiлий священик не вiрив, що дивина як на жерця, навiть якщо той носить дивний комiрець i називае Батька-Нденгеi то Христом, то Єговою.

На щастя, матiнка Мбете Лакемби не дозволила вiдвезти сина в госпiталь св.

Магдалини, iнакше двохвостий Туа-ле-iта не тiльки заковтнув би вкрадену душу разом з жерцем (той задихнувся б пiд кисневою маскою), а й любiсiнько повеселився б собi iз захiдними Мбатi. Хоча крики бiлого священика, що розполохали духiв-покровителiв, не минулися безслiдно: за мiсяць пiсля того, як жрець прокинувся на свiтанку вiд знайомого запаху, забутий острiвець Вату-вара знадобився зоряним погонам для iх гучних iгор.