Подорож ловеласа

Думала, вiдкинула на вiки, а як побачила – знову хочу! Хочу, i все тут!

– А як же вони? – я показав очима на двох патлатикiв, що притулилися до стiни з другого боку переходу.

– Та ну iх, придуркiв. Зачекають. Еге ж Ромчику? – помахала рукою в бiк юнакiв. Хлопцi, хоча нiчого не почули за шумом навкруги, та дружно помахали у вiдповiдь.

І що iх тiльки змушуе триматися мов примагнiченими бiля неi? Я бiльш нiж упевнений, що iнтиму з Альоною у них не було. Таки, напевне, я вже застарий щоб зрозумiти оцю непередбачувану молодь.

Проте, час вiдкараскуватися вiд цiеi несамовитоi юнки.

– Альона, ти мене умовила, чесно. Давай зустрiнемося…, на днях. Сьогоднi ж, ну нi як! Справа життя й смертi.

– Не бре…? – кинула пiдозрiлий погляд.

– Стервом буду! – сяйнув щирим поглядом на неi, i не чекаючи коли опам’ятаеться, рвонув з мiсця.

* * *

З Нiною ми зустрiлися, як i домовилися, неподалiк вiд полiклiнiки, де вона працювала. Нiна, звично запiзнилася. Хоча десять хвилин для неi запiзненням не вважаеться.

Будучи вiдповiдальним, я не раз зауважував iй на це, але сьогоднi пiсля поцiлунку у пiдставлену щоку, лише запитав:

– Може до тебе? Поiмо чогось та вiдпочинемо? – (це так у нас зветься iнтим).

Нiна, глянувши уважним поглядом менi в очi, немов намагаючись упевнитися там у щиростi мого бажання i вiдповiла:

– Ти ж знаеш, що у мене лише напiвфабрикати. До того ж, ми вiдпочивали позавчора. – Напевне помiтивши, якийсь порух у моему поглядi, швидко додала: – Ну-у-у, хiба-що, коли тобi дуже хочеться… Нi? Тодi, поiхали на схили?

І ми поiхали на схили Днiпра, у кафешку, котру з якогось часу облюбували.

У вiдносинах з Нiною, менi щось подбалося, а щось i нi. Подобалася ii врiвноваженiсть, передбачуванiсть i сiмейнiсть. Вiдносно сiмейностi – за тиждень чи два, нашого знайомства, ми вже iснували немов давно одруженi. Тут i готування iжi, що непомiтно перейшло до мене i розмiрений iнтим з демократичними позами, а також зустрiчi з чеканням.

Пiсля шаленноi Квасолинки це було, до деякоi мiри, вiдпочинком. З iншого боку, саме це, вже починало дратувати.

У кафе, Нiна в першу чергу витерла серветкою стiльцi. Дiстала з сумочки ще i простягла менi.

– Поклади на колiна.

Їли мовчки. Коли перейшли до десерту, я зробив пробний закид.

– Нiна, мене спровадили у вiдпустку.

Я уважно спостерiгав за реакцiею на сказане. Нiна пiдвела очi вiд тацi з морозивом. У поглядi було здивування i ще щось.