Машина часу

Створiння це спускалося по стiнi, де була цiла низка металевих виступiв, що, очевидно, правили за драбину. Догоряючи, сiрник обпiк менi пальцi. Я впустив його, i, коли запалив новий, маленька потвора вже зникла.

Не знаю, чи довго так я просидiв, вдивляючись углиб колодязя. В усякому разi, я не мiг тодi повiрити, що то була людська iстота, але поволi правда поставала передi мною дедалi виразнiше. Люди на цей час роздiлилися на два абсолютно рiзнi види: гарненькi дiти Горiшнього Свiту не були единi нашi нащадки, цi бiлявi нiчнi потвори – також спадкоемцi минулих поколiнь.

Згадавши про башти, про мерехтiння повiтря над ними, про свою теорiю пiдземноi вентиляцii, я почав здогадуватись про справжне iх призначення. Але яку ж тодi роль у моiй врiвноваженiй схемi життя людства вiдiграе цей лемур? І яке його ставлення до безтурботностi цих прекрасних мешканцiв Горiшнього Свiту? І що криеться там, у глибинi цього отвору? Я сiв бiля колодязя й почав переконувати себе, що менi, в усякому разi, небезпека не загрожуе, i якщо я хочу розв’язати цю незрозумiлу загадку, то я мушу спуститися вниз.

А проте я страшно боявся навiть зрушити з мiсця. Поки я отак мiркував, повз мене iз свiтла в затiнок пробiгли двое гарненьких наземних людей, що наче гралися у кохання. Чоловiк гнався за жiнкою й обсипав ii квiтами.

Побачивши, що я стою бiля колодязя i, спираючись на повалений стовп, зазираю всередину, вони дуже стурбувалися. Помiчати цi отвори, очевидно, вважалося в них ознакою поганого тону, бо, коли я показав на колодязь i спробував iхньою мовою запитати про нього, люди цi знiяковiли ще бiльше й одвернулися.

Проте моi сiрники iх зацiкавили, i я спалив кiлька штук, щоб забавити iх. Тодi я знову спитав про колодязь, але знову не дiстав вiдповiдi й вирiшив облишити iх та звернутися до Вiни – може, вона скаже щось. Думки моi щодо нового свiту зовсiм змiнилися: всi моi теорii виявилися неспроможними i поступалися мiсцем для iнших. Тепер у мене був ключ до розгадки значення колодязiв та вентиляцiйних башт i до розкриття таемницi бiлих привидiв. Не кажу вже про бронзовi панелi пiд Сфiнксом i про свою Машину Часу. Поволi, ще досить невиразно ставали зрозумiлiшими економiчнi проблеми, якi спершу здалися менi такими незбагненними.

Ось який я зробив висновок. Ясно, що цей другий вид людей жив пiд землею. Три обставини свiдчили, що тi створiння мешкають там, звикли до нового становища i лише зрiдка виходять на поверхню землi.