Машина часу

Саме в цьому помиляеться й цiлий свiт. Ми завжди вiдходимо вiд сучасного моменту. Наше духовне життя – рiч нематерiальна, воно не мае нiяких вимiрiв i пересуваеться з однаковою швидкiстю вiд колиски й до могили в Четвертому Вимiрi Простору – Часi. Це подiбно до того, коли б ми, почавши свое iснування на висотi п’ятдесяти миль над землею, неухильно падали вниз.

– Але головнi труднощi в тому, що в Просторi ми вiльно пересуваемось у всiх напрямках, а пересуватися в Часi, як хотiли б, не можемо, – зауважив Психолог.

– У цьому й полягае суть мого великого винаходу. Ви помиляетесь, кажучи, нiби ми не спроможнi пересуватись у Часi. Коли я, наприклад, пригадую якусь минулу подiю й цiлком виразно уявляю ii, я, власне, одходжу назад до моменту ii здiйснення; на той час я, так би мовити, подумки вiдсутнiй: я на хвилину стрибаю назад, у минуле. Звичайно, ми не маемо змоги залишатися в минулому стiльки часу, скiльки хочемо, так само як дикун або тварина не може зависнути в повiтрi на вiддалi хоча б шести футiв вiд землi.

З ц ього погляду цивiлiзована людина мае перевагу перед дикуном. Вона може, подолавши силу земного тяжiння, пiднятися на повiтрянiй кулi. То чого ж не уявити, що зрештою i в часовому вимiрi ми зможемо зупиняти або прискорювати свiй рух чи навiть повертати його назад, пересуваючись у протилежному напрямi?

– Це аж нiяк неможливо, – почав був Фiлбi. – Це вже…

– Чого б i нi? – здивувався Мандрiвник у Часi.

– Це суперечить розуму.

– Якому розуму? – спитав Мандрiвник.

– Ви можете доводити, що чорне – бiле, та мене нiколи в цьому не переконаете, – сказав Фiлбi.

– Може, й не переконаю, – погодився Мандрiвник, – але тепер ви хоч зможете зрозумiти мету моiх дослiджень у царинi геометрii чотирьох вимiрiв. Я вiддавна вже плекаю думку про машину…

– Щоб мандрувати в Часi! – вигукнув Дуже Молодий Чоловiк.

– Вона рухатиметься i в Часi, i в Просторi, залежно вiд бажання того, хто керуватиме нею.

Фiлбi тiльки посмiхнувся.

– Я перевiрив ii на дослiдi, – сказав Мандрiвник у Часi.

– Надзвичайно корисний винахiд для iсторика, – промовив Психолог. – Можна було б повернутися в минуле i перевiрити, скажiмо, вiдому всiм оповiдь про Гастiнгську битву[2 - Гастiнгс – мiсто на пiвденному сходi Англii. Бiля цього мiста 1066 р. сталася битва мiж англосаксами i нормандськими завойовниками.].

– Чи не боiтеся, що звернете на себе забагато уваги? – застерiг Лiкар. – Нашi предки не дуже полюбляли анахронiзми.