Машина часу

Тепер же зi мною була лише та зброя, якою обдарувала мене природа, – руки, ноги й зуби. Цi засоби самозахисту та ще чотири останнi сiрники – ото й усе, що в мене залишалося.

Іти далi в темрявi, серед цих машин, я боявся, – я ж тiльки зараз побачив, що мiй запас сiрникiв кiнчаеться. Менi нiколи й на думку не спадало бути ощаднiшим, i я спалив iх не менше як пiвкоробки, вражаючи елоiв, для яких огонь був новина. Я стояв, замислившись, з цими чотирма сiрниками в руках, коли це вiдчув, як чиiсь тонкi пальцi помацали мое обличчя.

На мене вiйнуло якимось смородом. Менi здалося, що я чую дихання цiлого натовпу цих жахливих маленьких створiнь. Я вiдчув, як хтось обережно намагаеться вiдiбрати в мене сiрники, а чиiсь руки тягнуть мене ззаду за одежу. Неприемно було вiдчувати, що цi невидимi iстоти обмацують тебе. І тодi в темрявi я раптом усвiдомив, що менi не збагнути iхнiх намiрiв та вчинкiв. Я крикнув на них так голосно, як тiльки мiг. Вони вiдскочили назад, а потiм, я виразно чув, як почали знову наближатися i, осмiлiвши, стали тягти мене назад, про щось перешiптуючись мiж собою. Я затремтiв i, майже не тямлячись, скрикнув удруге. Цього разу вони перелякалися менше i, якось дивно хмикаючи, немов смiючись, знову пiдiйшли до мене. Зiзнаюся, мене охопив жах. Я вирiшив запалити ще одного сiрника i тiкати пiд захистом свiтла. Так я й зробив. Запаливши ще клапоть паперу, що знайшовся у мене в кишенi, я вiдступив до вузького тунелю. Та коли ввiйшов туди, мiй вогонь погас, i я почув, як у темрявi, наче листя на деревi, зашелестiли морлоки. Вони кинулись за мною, iхнi кроки лунали тихо й часто, немов дощовi краплини.

За хвилинку мене схопило кiлька рук, силкуючись вiдтягти назад. Я запалив другого сiрника й помахав ним перед самими iхнiми обличчями. Ви не можете й уявити собi, якi то були бридкi, нелюдськi обличчя – блiдi, без пiдборiдь, а сiрувато-червонi очi великi, блискучi й без повiк. Як витрiщилися вони на мене, заслiпленi й здивованi! Та я не мав часу роздивлятися, запевняю вас.

Я вiдступив ще i, коли погас другий сiрник, запалив третього, що догорiв саме тодi, як я дiстався до отвору колодязя. Я трохи перепочив, бо менi аж млосно ставало вiд невпинного стукоту помпи внизу. Тiльки я взявся за виступ, як мене в ту ж мить схопили за ноги й силомiць потягли назад. Я черкнув останнiм сiрником… вiн зараз же й погас. Та руки моi були вже на виступах, i, шалено вiдбиваючись ногами од морлокiв, я мерщiй подерся вгору.