Машина часу

Чи не можна дiзнатись, якими саме?

Я розповiв йому, що кiлька рокiв навчався в Королiвському коледжi й провадив деякi бiологiчнi дослiдження пiд керiвництвом Гекслi. Почувши це, вiн трохи пiдвiв брови.

– Це дещо змiнюе справу, мiстере Прендiку, – зауважив старий iз вiдтiнком пошани в голосi. – Як це не дивно, але ми теж бiологи. Тут у нас свого роду бiологiчна станцiя. – Його погляд упав на людей у бiлому, що на котках котили до загорожi клiтку з пумою. – Ми бiологи, принаймнi я й Монтгомерi, – додав вiн.

 – Коли вам трапиться нагода покинути нас – невiдомо. Наш острiв не на узвичаеному шляху кораблiв. Нам випадае бачити iх не частiше, як раз на рiк.

Вiн зненацька облишив мене, поминув тих, що тягли пуму, пiднявся схилом i ввiйшов до загорожi. Двое людей залишилось iз Монтгомерi, вкладаючи вантаж на низенький вiзок. Лама була ще на баркасi разом iз кролячими клiтками. На березi хорти рвалися з ланцюгiв. Коли на вiзок наклали десь iз тонну вантажу, всi трое потягли його слiдом за пумою.

Далi Монтгомерi вiддiлився од них i, повернувшись до мене, простяг руку.

– Щодо мене, то я задоволений, – мовив вiн. – Той капiтан справжнiй осел. Вiн би залляв вам сала за шкуру.

– Ви врятували мене вдруге, – вiдповiв я.

– Це – як пiдiйти до справи. Запевняю вас, що острiв видасться вам iз бiса дивовижним. На вашому мiсцi я доклав би всiх зусиль, щоб вибратися звiдси, i якнайшвидше. Цей наш… – Монтгомерi затнувся, ледве не прохопившись тим, що мав на думцi. – Чи не були б ви ласкавi допомогти менi винести оцих кроликiв?

Його поводження з кроликами дуже мене здивувало.

Коли, залiзши в воду, я допомiг йому винести одну з кролячих клiток i ми поставили ii на берег, вiн одкрив дверцята i, нахиливши клiтку, витрусив звiрят на землю. Кролики покотилися один на одного рухливою безладною купою. Вiн плеснув у долонi, i вони вiдразу вистрибом розбiглися врiзнобiч, iх було десь п’ятнадцять чи й двадцять.

– Живiть i розплоджуйтесь, друзi, – сказав Монтго-мерi, – заселяйте острiв.

 – І додав у мiй бiк: – Нам тут трохи бракувало м’яса.

У той час, коли я дивився, як розбiгаються кролики, надiйшов старий, несучи в руках пляшку коньяку й кiлька сухарiв.

– Оце вам пiдживитися, Прендiку, – промовив вiн уже бiльш дружнiм тоном, анiж ранiше.

Я, не будучи проханим, зразу взявся до сухарiв. А старий допомiг Монтгомерi випустити ще зо два десятки кроликiв. Останнiх три великих ящики i клiтку з ламою вiднесли нагору до будинку.