Невидима людина

Юний Арчi Гаркер вiдзначився тим, що пiшов у двiр i спробував зазирнути пiд спущену штору. Хоч вiн не мiг анiчогiсiнько побачити, проте вдавав, нiби щось розгледiв; i до нього приедналися ще кiлька молодих айпiнгцiв.

Погода того дня була чудова. Уздовж вулицi стояли вряд десь дванадцять лоткiв i тир для стрiльби, а на травi бiля кузнi – три жовто-коричневi фургони, i кiлька мальовничо вдягнених чоловiкiв та жiнок ставили цiль для метання в неi кокосових горiхiв. Чоловiки були в синiх светрах, дами – в бiлих фартушках i модних капелюшках з великими перами.

Оджер iз шинку «Червона лань» i мiстер Джегерс, швець, який торгував також старими велосипедами, протягували впоперек дороги гiрлянду з прапорцями, – ту саму, що залишилася вiд святкування п’ятдесятирiччя королеви Вiкторii.

А в вiтальнi, куди проходив тiльки тоненький жмут сонячного промiння, Незнайомець, напевне, голодний, а може, й наляканий, прiючи в своiх пов’язках, розглядав крiзь скло окулярiв папери, дзвенiв брудними пляшками i часом завзято кляв невидних зсередини хлопчакiв, що товклися пiд вiкнами.

У кутку бiля камiна лежали скалки кiлькох розбитих пляшок, i в повiтрi стояв iдкий запах хлору. Ось i все, що було вiдомо з розмов i з того, що побачили цiкавi, увiйшовши до вiтальнi.

Пiд полудень Незнайомець несподiвано вiдчинив дверi своеi кiмнати i став на порозi, пильно дивлячись на трьох-чотирьох людей, що були в буфетi.

– Мiсiс Гол! – гукнув вiн.

Хтось боязко пiшов покликати мiсiс Гол.

Вона з’явилася досить швидко, трохи задихана, але через те ще бiльше розлючена.

Гол досi не повернувся. Вона давно вже обмiркувала цю сцену i прийшла з маленькою тацею, на якiй лежав неоплачений рахунок.

– Ви просите подати вам рахунок, сер? – спитала вона.

– Чому менi не приносили снiдати? Чому не приготували менi нiчого iсти i не озивалися на моi дзвiнки? Ви думаете, я можу жити не iвши?

– А чому ви не сплатили за моiм рахунком? – вiдповiла мiсiс Гол. – Ось що хочеться менi знати.

– Я три днi тому сказав вам, що чекаю переказу i…

– А я три днi тому сказала вам, що не хочу чекати нiякого переказу.

Вам нiчого нарiкати, що запiзнюеться снiданок, коли п’ять днiв не сплачуете за рахунком.

Незнайомець лайнувся – коротко, але цiлком виразно.

– Ви там не надто! – почулося з буфету.

– І я буду вдячна вам, сер, якщо ви своi лайки залишите при собi, – сказала мiсiс Гол.

Незнайомець зараз бiльше нiж будь-коли скидався на розлюченого водолаза в скафандрi.