Війна світів

Щонайбiльше, думали земляни, на Марсi живуть люди, якi поступаються перед нами своiм розвитком i завжди радi прийняти нас у своi гостиннi обiйми як жаданих просвiтникiв. А в цей час iстоти, якi своiм розвитком стоять вище нас настiльки, наскiльки ми стоiмо вище вiд допотопних тварин, iстоти з великим холодним жорстоким розумом, дивилися заздрiсними очима на Землю, повiльно й впевнено плекаючи своi ворожi супроти нас плани. На свiтанку двадцятого столiття нашi iлюзii були розбитi.

Планета Марс – навряд чи потрiбно про це нагадувати читачевi – обертаеться навколо Сонця в середньому на вiдстанi 140 000 000 миль, дiстаючи вiд нього вполовину менше тепла й свiтла, нiж дiстае Земля.

Якщо вiрити гiпотезi про туманнiсть, то Марс – старiший за нашу планету i життя на його поверхнi мусило початися задовго до того, як затвердла Земля. А що маса його всемеро менша земноi, то й охолонути вiн повинен був швидше до температури, за якоi могло зародитися життя. На Марсi е повiтря, вода й усе потрiбне для розвитку органiчноi матерii.

Та людина така марнославна й так заслiплена власною пихою, що нiхто з письменникiв аж до кiнця дев’ятнадцятого столiття не висловив гадки про те, що цю планету можуть населяти iстоти, якi за своiм розвитком набагато перевищують землян. Так само нiкому й на думку не спадало, що коли Марс старший за Землю, вчетверо менший поверхнею, знаходиться вiд Сонця на бiльшiй вiдстанi, то й життя на ньому, почавшись значно ранiше, тепер набагато ближче до кiнця.

Неминуче охолодження, яке мае колись спiткати й нашу планету, безперечно, давно вже почалося в нашого сусiда. І хай фiзичнi властивостi Марса – ще й досi велика для нас таемниця, одначе ми знаемо, що в його екваторiальнiй зонi тiльки опiвднi температура дещо наближаеться до температури, яка бувае на Землi найхолоднiшоi зими. Його атмосфера набагато бiльше розрiджена, анiж земна; його океани, постiйно висихаючи, уже вкривають лише третину поверхнi; а що там чергування пiр року, як на нашу мiрку, значно уповiльнене, то на полюсах нагромаджуеться величезна кiлькiсть льоду, який, танучи, перiодично затоплюе помiрнi зони.

Остання стадiя виснаження планети – так неймовiрно далека ще для нас – для марсiян стала проблемою сьогоднiшнього дня. Пiд тиском доконечноi потреби розум iхнiй запрацював бiльш напружено, воля змiцнилася, серця сповнились холодноi рiшучостi.