Війна світів

– А ви бачили марсiян?

– Все це – чистiсiнька правда, – вiдповiв я.

– Ну що ж, – сказав лейтенант, – я думаю, що й менi доведеться глянути на них. Слухай-но, – звернувся вiн до артилериста, – нас послано звiльнити мiсцевiсть вiд жителiв. А ти пiдеш до бригадного генерала Марвiна – доповiси про все, що бачив. Вiн у Вейбриджi. Дорогу знаеш?

– Я знаю, – вiдповiв я.

Лейтенант повернув коня, щоб iхати далi на пiвдень.

– Кажете, пiвмилi? – запитав вiн.

– Не бiльше, – вiдповiв я i показав на верхiв’я дерев у пiвденному напрямi.

Лейтенант подякував менi i рушив далi. Бiльше ми його нiколи не бачили.

Потiм ми ще помiтили трьох жiнок та двох дiтей, що перед будинком вантажили на маленький ручний вiзок бруднi вузли й старi меблi. Вони були такi заклопотанi, що не мали часу розмовляти з нами.

Поблизу Байфлiтськоi станцii ми вийшли iз сосняка. Лагiдно свiтило ранкове сонце, навколо був мир i спокiй. Сюди не сягав уже тепловий промiнь, i якби не безгомiння спорожнiлих будинкiв, не метушня тих, що квапливо укладали до вiд’iзду своi пожитки, якби не загони солдатiв на залiзничному мосту, що дивилися вздовж колii на Вокiнг, – була б звичайна собi недiля.

Кiлька пiдвiд i фургонiв зi скрипом тяглися по дорозi на Адлстон. Раптом крiзь ворота ми побачили на лужку шiсть двадцятифунтових гармат, розставлених поряд на однаковiй вiддалi й нацiлених на Вокiнг. Тут же напоготовi стояли артилеристи; трохи далi лежали ящики iз снарядами. Солдати виструнчились так, наче перед бойовим оглядом.

– Оце до дiла! – сказав я. – Хоч тепер вони тим павукам дадуть чосу!

Мiй супутник, вагаючись, потоптався пiд ворiтьми.

– Пiду я далi, – вирiшив вiн.

Ближче до Вейбриджа, по той бiк мосту, багато солдатiв у бiлих неформених куртках насипали довгий вал, за яким було встановлено ще гармати.

– Це однаково, що лук i стрiли проти блискавицi, – сказав артилерист. – Не бачили вони вогненного променя!

Офiцери, що не працювали на валу, дивилися поверх дерев на пiвденний захiд; солдати щохвилини зупинялися i також поглядали в той бiк.

У Байфлiтi був справжнiй переполох, люди пакували речi, зо два десятки гусарiв, хто верхи, а хто пiшки, пiдганяли жителiв. На вулицi серед усiлякого транспорту вантажили кiлька чорних санiтарних карет iз хрестами в бiлих кружках i якийсь старий омнiбус. Тут були десятки цивiльних, i багато помiж ними таких, що, шануючи недiлю, повбиралися у святкову одежу.