Війна світів

Ковпак розтрощило, вибухнуло полум’я, i разом з уламками блискучого металу полетiли шматки червоного м’яса.

– Ур-ра! – радiсно i водночас майже iстерично закричав я.

Мiй крик пiдхопили люди, що стояли навкруг у водi. Вiд захоплення я мало не вискочив на берег.

Колос iз вiдтятою головою заточився, немов п’яний, але не впав. Якимось чудом вiн зберiг рiвновагу i, не випускаючи камери з тепловим струменем, швидко, але похитуючись, попрямував Шеппертоном. Його живий мозок – марсiянин у сталевiй вежi – був розiрваний на шматки, i велетенська химера йшла тепер вперед наослiп, спустошуючи все на своему шляху.

Тринога прямувала по прямiй, нездатна вже керувати своiми рухами. Наскочивши на дзвiницю шеппертонськоi церкви, що розвалилася, наче вiд удару тарана, машина хитнулась i з страшенним гуркотом упала в рiчку.

Розлiгся неймовiрний вибух, i смерч води, пари, намулу й металевих уламкiв метнувся в небо. Як тiльки камера теплового променя занурилась у рiчку, вода вiдразу перетворилася на пару. Ще мить, i величезна болотяна хвиля, бурхливо киплячи, ринула проти течii.

Я бачив, як люди борсалися, намагаючись вибратися на берег, i чув пронизливi крики й зойки, що iх покривав клекiт води, нагрiтоi вiд падiння марсiянина.

На хвилину я зовсiм забув про небезпеку i не вiдчував, яка гаряча була вода. Вiдштовхнувши якогось чоловiка в чорному, я брьохався у водi, доки дiйшов до повороту рiчки. З пiвдесятка спорожнiлих човнiв безпорадно гойдалися на хвилях, а нижче за течiею поперек рiчки лежав майже весь занурений у воду пiдбитий марсiянин.

Над марсiянином здималися густi хмари пари; крiзь iх завихренi пасма я мiг вряди-годи розгледiти невиразнi велетенськi кiнцiвки тiеi потвори, що й досi вовтузилась у водi, збиваючи в повiтря фонтани бруду й пiни. Металевi суглоби махали над водою, сiпалися, нiби живi руки, i, коли б не безладнiсть тих рухiв, можна було б подумати, що це серед хвиль якась поранена жива iстота змагаеться за життя. Із машини з голосним сичанням бив догори величезний струмiнь рудуватоi рiдини.

Вiд цього видовища вiдiрвав мою увагу якийсь бiснуватий рев, подiбний до заводськоi сирени. Один чоловiк, стоячи по колiна в водi бiля поромноi линви, ледь чутно щось гукав до мене, показуючи рукою. Я оглянувся й побачив двох марсiян, якi швидко прямували вiд Чертсi просто на нас. Гармати з Шеппертона вiдкрили по них огонь, але на цей раз без успiху.

Я вiдразу ж пiрнув у воду i, задихаючись, усе рвався вперед, скiльки було духу.