Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

– Маете на увазi, – захвилювався Блейк, – що вам вiдома iстина?

– Так, мабуть, – скромно пiдтвердив патер Браун.

Стало дуже тихо, потiм Крейк раптом крикнув:

– Та куди ж подiвся секретар? Вiлтон! Вiн мае бути тут.

– Ми з паном Вiлтоном пiдтримуемо один iз одним зв’язок, – повiдомив священик. – Мало того, я просив його зателефонувати сюди i незабаром чекаю на його дзвiнок. Можу додати також, що в певному сенсi ми i до iстини докопувалися спiльно.

– Якщо так, то я спокiйний, – буркнув Крейк. – Вiлтон, як мисливський собака, йшов по слiду за цим невловимим мерзотником, тож кращого супутника для полювання вам не знайти.

Але яким чином ви, в бiса, докопалися до iстини? Звiдки ви про неi дiзналися?

– Вiд вас, – тихо вiдповiв священик, лагiдно, але твердо дивлячись в очi розсердженому ветерану. – Я маю на увазi, що до розгадки мене пiдштовхнула ваша розповiдь про iндiанця, котрий кинув нiж у чоловiка, який стояв на мурi.

– Ви вже кiлька разiв це казали, – з подивом сказав Вейн. – Але що тут спiльного? Що будинок цей схожий на фортецю, i отже, стрiлу, як i той нiж, закинули рукою? Але ж стрiла прилетiла здалеку.

Їi не могли закинути на таку вiдстань. Стрiла полетiла б далеко, а ми всi тупцяемо на мiсцi.

– Боюся, ви не збагнули, що з чим порiвнювати, – сказав патер Браун. – Справа зовсiм не в тому, як далеко можна щось закинути. Зброя була використана незвичайним чином – ось що головне. Люди, котрi стояли на мурi, гадали, що нiж придатний лише для рукопашноi сутички, i не допетрали, що його можна метнути, як дротик.

В iншому, вiдомому менi випадку люди вважали зброю, про яку йшла мова, тiльки метальною i не втямили, що стрiлою можна заколоти, як списом. Коротко кажучи, мораль тут така: якщо нiж мiг стати стрiлою, то i стрiла могла стати ножем.

Усi погляди були спрямованi тепер на священика, але вiн, нiби не помiчаючи iх, продовжував усе тим же буденним тоном:

– Ми намагалися здогадатися, хто стрiляв у вiкно, де перебував стрiлець i таке iнше. Але ж нiхто не стрiляв.

Та й потрапила стрiла в кiмнату зовсiм не через вiкно.

– Як же вона туди потрапила? – розвiв руками адвокат, насупившись.

– Гадаю, ii хтось принiс, – сказав патер Браун. – Внести стрiлу в будинок i заховати ii було неважко. Той, хто це зробив, пiдiйшов до Мертона, встромив стрiлу йому в горло, наче кинджал, а потiм його осiнила дотепна iдея обернути все так, щоб кожному, хто увiйде в кiмнату, вiдразу ж здалося, що стрiла, немов птах, влетiла у вiконце.