Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

– Прошу вибачення, – сказав вiн невпевнено, – то це ви – капiтан Вейн? Чи… ви його знаете?

– Що я не капiтан Вейн – можу стверджувати досить смiливо, – незворушно вiдгукнувся чоловiк в окулярах. – Я майже не сумнiвався в цьому, коли залишав його в автомобiлi, де вiн зараз чекае. На ваше друге запитання вiдповiсти складнiше. Вважаю, що я знаю Вейна, його дядечка i, крiм того, старого Мертона. Я старого Мертона знаю, але старий Мертон не знае мене. Вiн бачить у цьому свою перевагу, я ж вважаю, що перевага за мною.

Тямите, що я маю на увазi?

Патер Браун не зовсiм збагнув його. Вiн поморгав, глянув на блискучу гладь моря, на верхiвки хмарочосiв, а потiм перевiв погляд на незнайомця.

Нi, не тiльки тому, що вiн ховав очi за окулярами, обличчя його виглядало настiльки непроникним. Було в цьому жовтому обличчi щось азiйське, навiть монгольське, сенс його промов, здавалося, наглухо був прихований за суцiльними пластами iронii. Серед товариських i доброзичливих жителiв цiеi краiни раз по раз зустрiчаеться такий iндивiд – непроникний американець.

– Мое iм’я Дрейдж, – сказав вiн, – Норман Дрейдж, й я американський громадянин, що все пояснюе. Принаймнi iнше, я сподiваюся, пояснить мiй товариш Вейн. А Четверте липня[2 - Четверте липня – День незалежностi Америки.] буде iншим святкуванням.

Приголомшений священик дозволив своему новому знайомому затягти себе до автомобiля, що стояв неподалiк, де сидiв молодик iз жовтим скуйовдженим волоссям i стривоженим змарнiлим обличчям. Вiн здалеку привiтав патера Брауна i назвався: Пiтер Вейн.

Священик не встиг отямитися, як його заштовхнули в автомобiль, який прудко промчав вулицями та виiхав за мiсто. Не звиклий до стрiмкоi дiловитостi американцiв, слуга Божий почувався приблизно так, нiби його звабили в чарiвну краiну в запряженiй драконами колiсницi. Й як не важко йому було зосередитися, та саме тут йому довелося вперше вислухати в розлогому викладi Вейна, який Дрейдж iнодi переривав уривчастими фразами, iсторiю про «коптську чашу» i про пов’язанi з нею два вбивства.

Як вiн збагнув, дядько Вейна, такий собi Крейк, мав компаньйона на прiзвище Мертон, i цей Мертон був третiм за рахунком багатим махлярем, у чиi руки потрапила «коптська чаша». Колись перший iз них, Титус П. Трент, мiдний король, став отримувати листи з погрозами вiд невiдомого адресанта, котрий пiдписувався Денiел Дум. Ім’я, без сумнiву, було вигаданим, але його носiй швидко прославився, хоча доброi слави i не набув.