Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

А самi завитки капiтелей згорнулися, нiби вiд холоду.

Зарослими травою сходинками патер Браун пiднявся до вхiдних дверей, з високими колонами по обидва боки, i постукав. Потiм вiн зачекав кiлька хвилин, постукав знову i став терпляче чекати, притулившись спиною до дверей, споглядаючи ландшафт, що повiльно темнiв у мiру того, як насувалася тiнь величезноi хмари, що повзла з пiвночi.

Над головою священика чорнiли колони портика, опаловий край хмари балдахiном навис над ним. Сiрий, iз переливчастими фальбанками балдахiн опускався все нижче й нижче, i скоро вiд забарвленого в блiде зимового неба залишилося лише кiлька срiбних стрiчечок i клаптiв.

Патер Браун чекав, але з оселi не долинало жодного звуку. Тодi вiн швидко спустився сходами й обiгнув будинок, шукаючи iншого входу. Священик натрапив на низькi бiчнi дверi, потарабанив у них, почекав. Смикнувши за ручку, вiн переконався, що дверi замкненi на ключ або засув, i пiшов уздовж стiни, подумки враховуючи всi можливостi та гадаючи, чи не забарикадувався цей ексцентричний пан Елмер у глибинi будинку так грунтовно, що до нього навiть стукiт не долинае.

А може, вiн барикадуеться саме зараз, вважаючи, що цим стукотом дае про себе знати мстивий Стрейк.

Можливо, що слуги, залишаючи будинок, вiдчинили всього однi дверi, якi господар i замкнув за ними. Але швидше за все, йдучи вони не дуже турбувалися про заходи охорони. Патер Браун продовжував обходити будинок. Через кiлька хвилин вiн повернувся до своеi початковоi точки i тут же побачив те, що шукав.

Заскленi дверi однiеi кiмнати, зовнi завiшенi плющем, були нещiльно причиненi. Вочевидь, iх забули замкнути. Один крок, i служитель Церкви опинився в кiмнатi – комфортабельнiй, хоча i старомодно обставленiй. З цiеi кiмнати тягнулися сходи нагору. З iншого боку виднiлися дверi в сусiдню кiмнату i ще однi – з червоними скельцями, пережиток колишньоi пишноти, точнiсiнько навпроти вiкон i гостя.

Праворуч на круглому столику стояло щось на зразок акварiума – велика скляна чаша iз зеленуватою водою, в якiй плавали золотi рибки, а прямо навпроти акварiума – якась пальма з дуже великим зеленим листям.

Все це було таким запилюченим, таким вiкторiанським, що телефон у нiшi, напiвприхований фiранкою, здавався зовсiм недоречним.

– Хто там? – крикнув рiзкий голос з-за дверей iз червоним склом. У тонi чулася недовiра.

– Чи можу я бачити пана Елмера? – винувато спитав патер Браун.

Дверi розчинилися, i в кiмнату ввiйшов чоловiк у синьо-зеленому халатi.