Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

Не встиг той гуркiт завмерти, як дверi розчахнулися, i в кiмнату, хитаючись, вбiг господар будинку, в розiрваному бiля комiра халатi, iз задимленим пiстолетом у руцi. Вiн чи то тремтiв iз голови до п’ят, чи трясся вiд смiху, неприродного за таких обставин.

– Хвала бiлiй магii! – волав вiн. – Хвала срiбнiй кулi! Виплодок пекла цього разу помилився в розрахунках. Моi брати вiдiмщенi!

І впав на крiсло, а пiстолет вислизнув з руки i покотився на пiдлогу. Патер Браун кинувся в коридор. Вiн уже взявся було за ручку дверей, якi вели в спальню, нiби маючи намiр увiйти, потiм нахилився, розглядаючи щось, пiдбiг до зовнiшнiх дверей i вiдчинив iх.

На снiгу, нещодавно такому бiлому, щось чорнiло, на кшталт величезноi летючоi мишi. Але досить було поглянути знову, щоб переконатися в тому, що це – людина, яка лежить горiлиць, – чоловiк в крислатому брилi, якi носять латиноамериканцi, i в дуже широкому чорному плащi, який випадково, можливо, лiг так, що поли його або рукави, витягнувшись на всю довжину, нагадували крила.

Рук видно не було, але патер Браун вгадав розташування однiеi з них i помiтив поруч напiвприкриту одежею якусь металеву зброю. Найбiльше це нагадувало якийсь герб – чорного орла на бiлому полi. Але, обiйшовши навколо i зазирнувши пiд капелюх, патер Браун краем ока розгледiв обличчя, те саме, про яке нещодавно згадував його господар, – тонке, розумне та суворе обличчя Джона Стрейка.

– Ну, здаюся, – пробурмотiв священик. – Схоже на величезного вампiра, що птахом кинувся з небес.

– А як же вiн мiг би з’явитися iнакше? – пролунав голос вiд дверей.

І священик, пiдвiвши очi, побачив Елмера, котрий стояв на порозi.

– Вiн мiг прийти, – ухильно вiдповiв патер Браун.

Елмер широко повiв рукою, вказуючи на бiлий килим.

– Гляньте на снiг! – сказав вiн глухим i тремтливим голосом. – Вiн i зараз незаплямований, ви самi тiльки-но назвали це бiлою магiею. На цiлi милi навкруги немае жодноi плями, хiба ця паскудна пляма.

Жодних слiдiв, якщо не брати до уваги наших iз вами.

Вiн зосереджено й загадково подивився на маленького священика i додав:

– Скажу вам ще дещо. Плащ, в якому вiн лежить, йому не по зросту. Ходити в ньому вiн не мiг би – плащ волочився б по землi. Вiн був зовсiм невисокий. Витягнiть плащ уздовж нiг i самi переконаетесь.

– Що сталося мiж вами? – коротко спитав патер Браун.

– Важко описати – так швидко все сталося, – вiдповiв Елмер.