Скандальний випадок із патером Брауном = The Scandal of Father Brown

Потiм вiн стрибнув на татка, котрий нажахано притиснувся до вiконного одвiрка, зчепився з ним i спробував задушити тою мотузкою, яку накинув йому на шию, але в боротьбi ця мотузка зiсковзнула з плечей i впала до нiг. Потiм вона захопила одну ногу, а Патрик, як божевiльний, поволiк кудись батечка. Я схопила з пiдлоги нiж, кинулася мiж ними, встигла перерiзати мотузку й знепритомнiла.

– Певна рiч, – сказав патер Браун все з тiею ж безпристрасною люб’язнiстю. – Дякую вам.

Панночка якось знiтилася пiд тягарем важких спогадiв, а священик спокiйно пiшов у сусiдню кiмнату, де залишалися тiльки Гiлдер i Мертон iз Патриком Ройсом, котрий закутий у кайданки сидiв на крiслi.

Патер Браун скромно зауважив iнспекторовi:

– Чи дозволите менi поговорити з арештантом у вашiй присутностi? І чи не можна на хвилинку звiльнити його з цих нiкчемних кайданкiв?

– Вiн напрочуд дужий, – сказав Мертон упiвголоса. – Навiщо ви хочете зняти кайданки?

– Я хотiв би, – смиренно сказав священик, – удостоiтися честi потиснути йому руку.

Обидва нишпорки здивовано втупилися в патера Брауна, а той продовжив:

– Сер, чи не розповiсте iм, як усе було насправдi?

Той, хто сидiв на крiслi, похитав скуйовдженою головою, а священик нетерпляче обернувся.

– Тодi я розповiм сам, – промовив вiн. – Людське життя дорожче за посмертну репутацiю. Я маю намiр врятувати живого, i нехай мертвi ховають своiх мерцiв.[4 - Євангелiе вiд Матея, 8:22. Переклад Івана Огiенка.]

Вiн пiдiйшов до фатального вiкна i, моргаючи, продовжував:

– Я вже казав, що в цьому випадку перед нами дуже багато зброi i всього лиш одна смерть.

А тепер кажу, що все це не було використано як зброя i не призначалося для того, щоб заподiяти смерть. Цi жахливi знаряддя – зашморг, закривавлений нiж, розряджений револьвер, служили своерiдним милосердям. Їх використали аж нiяк не для того, щоб убити сера Аарона, а для того, щоб його врятувати.

– Врятувати! – повторив Гiлдер. – Але вiд чого?

– Вiд нього самого, – сказав патер Браун.

 – Вiн був божевiльний i намагався накласти на себе руки.

– Як? – зойкнув Мертон, сповнений недовiри. – А насолода життям, яку вiн сповiдував?

– Це жорстоке вiросповiдання, – сказав священик, визираючи у вiкно. – Чому йому не давали поплакати, як плакали колись його предки? Найкращi його намiри не могли здiйснитися, душа стала холодною, як лiд, пiд веселою маскою ховався порожнiй розум безбожника.