Скандальний випадок із патером Брауном = The Scandal of Father Brown

Але е питання, як вiн це зробив?! По-перше, навiщо вбивцi брати громiздку шаблю, коли можна вбити людину кишеньковим ножиком, який легко сховати в кишеню? По-друге, чому не було чутно нiякого гамору чи галасу? Хiба ви змовчите, якщо на вас накинуться з оголеною шаблею? По-трете, вхiднi дверi весь вечiр були пiд наглядом слуги, а в сад Валантена i миша не прослизне. Як же тодi туди проник убитий? По-четверте – яким чином iз саду вибрався Брейн?

– А по-п’яте? – спитав молодик, стежачи очима, як по дорiжцi до них повiльно наближаеться англiйський священик.

– Це, звiсно, не так важливо, проте дуже дивно. Коли я, оглядаючи шию, побачив, як вона пошматована, то вирiшив було, що вбивця завдав кiлька ударiв. Але дослiдивши ii докладно, виявив, що i сам зрiз посiчений ударами, якi були нанесенi пiсля того, як голову вiдрубали. Невже Брейн так люто ненавидiв свого ворога, що стояв там пiд мiсяцем i шматував шаблею мертвого?

– Який жах! – пересмикнуло О’Браена.

Патер Браун пiдiйшов пiд час розмови i чекав зi звичною своею сором’язливiстю, поки вони не закiнчать, а тодi озвався:

– Даруйте, що перебиваю. Мене прислали повiдомити вам новину.

– Новину? – нервово повторив Сiмон, втупившись у нього крiзь пенсне.

– Аякже, – нiби вибачаючись, сказав священик. – Бачте, сталося ще одне вбивство.

Обидва спiврозмовники зiрвалися настiльки стрiмко, що лавка аж захиталася.

– І що особливо дивно, – продовжував слуга Божий, споглядаючи тьмяними очима на рододендрони, – знову вiдрубана голова.

У рiчцi знайшли другу голову, яка ще кровоточить, в лiчених ярдах вiд обiйстя, на шляху в Париж. Тож припускають…

– О, небо! – зойкнув О’Браен. – То що ж виходить: Брейн – манiяк?

– Кровна помста iснуе i в Америцi, – безпристрасно зауважив священик, а потiм додав: – Вас просять зараз же пiти в бiблiотеку, щоб оглянути сьогоднiшню знахiдку.

Майор О’Браен, котрий пiшов за iншими в бiблiотеку, де починалося дiзнання, вiдчував нудоту.

Йому як солдатовi була огидна така таемна рiзанина. Де кiнець цiеi нi на що не схожоi рiзанини? Одна голова вiдрубана, потiм – друга. «Тепер уже не скажеш, – гiрко подумав вiн, – одна голова добре, а двi – краще».

У кабiнетi Валантена, через який треба було пройти, його чекало нове потрясiння: на столi вiн побачив ще одну закривавлену голову, цього разу самого господаря.