Скандальний випадок із патером Брауном = The Scandal of Father Brown

] котрий колись послав вiйсько i перетворив мало не всю Європу в театр бойових дiй, маленький священик пiдняв на ноги всю полiцiю королiвства. Робота в полiцiйних дiльницях i поштових вiддiленнях не вщухала навiть ночами. Полiцiя зупиняла машини, перехоплювала листи, шукала iнформацiю там i тут – тiльки б напасти на слiд чоловiка в шотландському плащi i з квитком до Единбурга, тiльки б розшукати цього незнайомця без обличчя й iменi.

Тим часом розслiдування тривало. Висновок лiкаря ще не надходив, але нiхто не сумнiвався, що дiдуган помер вiд отрути.

Пiдозра, звiсно, впала на шеррi-брендi, отже – й на готель.

– У першу чергу – на господаря, – похмуро уточнив Грiнвуд. – Ох, i слизький, як менi здаеться, iндивiд. А може, не обiйшлося i без прислуги. Взяти хоча б бармена. Вiн на всiх вовком дивиться. А Реглi був забiяка, хоч i не затятий. Мабуть, барменовi вiд нього дiставалося на горiхи. Але головний тут усе ж господар, отже, вiн i е пiдозрюваним номер один.

– Я так i знав, що ви його запiдозрите, – сказав патер Браун.

 – Тому я i не схильний його пiдозрювати. Господар, слуги – це ж перше, що мае прийти на гадку. І, мабуть, хтось на це розраховував. Ось чому я вирiшив, що тут легко скоiти вбивство. Втiм, пiдiть розпитайте господаря.

Інспектор пiшов, а священик узявся за документи, якi описували життя Джона Реглi. Повернувся iнспектор швидко.

– Дива та й годi! – оголосив вiн. – Я було вирiшив, що доведеться влаштовувати цьому шахраевi перехресний допит, адже в нас проти нього немае жодних доказiв.

А вiн зi забобонного страху зовсiм втратив голову та й виклав все, як на сповiдi.

– Знаю, знаю, – кивнув патер Браун. – Саме так вiн утратив голову в ту мить, коли натрапив на труп Реглi i второпав, що старого отруiли в його готелi. Перелякавшись, вiн не вигадав нiчого розумнiшого, нiж прикрасити груди небiжчика турецьким ножем, аби пiдозра впала на «чорнопикого», як вiн, мабуть, висловився. Господаря можна звинуватити лише в одному – в боягузтвi.

Де йому вдарити ножем живу людину! Впевнений, що вiн навiть до мерця боявся пiдступити. Але набагато бiльше вiн боявся, що його звинуватять у злочинi, якого вiн не скоював. Страх i вселив йому цей надзвичайно безглуздий вчинок.

– Вважаю, що годилося б iще розпитати бармена, – зауважив Грiнвуд.

– Що ж, розпитайте. Але я переконаний, що нi господар, нi слуги до вбивства не причетнi – адже все пiдлаштовано для того, щоб переконати нас в iхнiй причетностi.