Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

Гадаю, був би стриманiшим, якби Валантен не планував стати його зятем. Але загалом я не звернув би увагу на цю сварку, якби не одна розмова, яку я випадково почув наступного дня, незадовго до вбивства. Менi неприемно ii переказувати, адже тим самим зiзнаюся, що пiдслуховував. У день убивства, коли ми йшли до ворiт, прямуючи на прогулянку, я почув голоси доктора Валантена i панни Дрюс. Мабуть, вони пiшли з тераси i стояли бiля будинку в тiнi, за кущами квiтiв. Перемовлялися бурхливо, але пошепки, а iнодi просто сичали – закоханi сварилися.

Таких речей не переказують, але, як на бiду, панна Дрюс повторила кiлька разiв слово «вбивство». Чи то вона просила не вбивати когось, чи то вважала, що вбивством можна захистити свою честь. Не так уже й часто звертаються з такими проханнями до джентльмена, котрий завiтав на фiлiжанку чаю.

– Ви не помiтили, – священик захвилювався, – чи дуже сердився лiкар пiсля тiеi сварки з секретарем i полковником?

– Та зовсiм нi, – жваво вiдгукнувся Фiнзах, – вiн i наполовину не був такий сердитий, як секретар.

Це секретар вчинив гармидер через пiдписи.

– Ну, а що ви скажете, – додав патер Браун, – про сам заповiт?

– Полковник був дуже заможною людиною, i вiд його волi багато залежало. Трейл не повiдомив, якi змiни були внесенi в заповiт, але пiзнiше, точнiше – сьогоднi вранцi, я дiзнався, що значна частина грошей, спочатку вiдписаних синовi, перейшла до доньки. Я вже казав вам, що розгульний триб життя мого товариша Дональда викликав шал у його батька.

– Ми все мiзкуемо про вбивство, – задумливо зауважив священик, – а залишили поза увагою мотив. За таких обставин раптова смерть полковника найвигiднiша паннi Дрюс.

– Господи! Як ви цинiчно це кажете, – обурився Фiнзах, зиркнувши на спiврозмовника з жахом. – Невже серйозно гадаете, що вона…

– Вона виходить замiж за лiкаря? – перебив його патер Браун.

– Дехто цього не схвалюе, – отримав натомiсть вiдповiдь. – Але медика люблять i цiнують в окрузi, вiн управний, вiдданий своiй справi хiрург.

– Настiльки вiдданий, – усмiхнувся патер Браун, – що бере iз собою хiрургiчнi iнструменти, вирушаючи в гостi до жiнки. Адже у нього був скальпель, коли оглядав тiло, а додому, як я зрозумiв, вiн дiстатися не встиг.

Фiнзах схопився i здивовано глянув на священика.

– Тобто ви припускаете, що цим скальпелем вiн…

Патер Браун похитав головою.

– Всi нашi припущення поки що – чиста фантазiя, – сказав вiн.