Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

Та й сам вiн був чимось на зразок великого чорного гриба – коротенький, присадкуватий i незграбний, в на-суненому на чоло великому чорному капелюсi. Подiбнiсть була б ще повнiшою, якби гриби могли носити з собою пошарпанi безформнi парасольки.

Секретар здивувався ще й тому, що чоловiк цей був священиком. Але коли той звернув до нього свое кругле обличчя, що визирало з-пiд круглого бриля, i простодушно спитав, чи може вiн бачити пана Воррена Вiнда, Феннер вiдповiв, як i ранiше, негативно i ще наполегливiше, нiж ранiше.

Священик, проте, не здавався.

– Менi справдi дуже треба побачити пана Вiнда, – сказав вiн. – Як не дивно, це все, що менi потрiбно. Я не хочу розмовляти з ним. Просто хочу переконатися, що вiн у себе i що його можна побачити.

– А я вам кажу, що вiн у себе, але бачити його не можна, – промовив Феннер з наростаючим роздратуванням. – І що означае «переконатися, що вiн у себе»? Звiсно, вiн у себе. Ми залишили його там п’ять хвилин тому i з того часу не вiдходимо вiд дверей.

– Гаразд, але я хочу переконатися, що з ним усе гаразд, – вперто тримався свого священик.

– А в чому рiч? – з досадою спитав секретар.

– В тому, що у мене е важливi, я б навiть сказав – вагомi причини сумнiватися, що з ним усе добре.

– О Боже! – казячись вигукнув Вендем. – Знову цi забобони!

– Бачу, менi треба пояснити, – серйозно сказав священик. – Бо вiдчуваю, ви не дозволите менi навiть у шпаринку зазирнути, поки все не розповiм.

Вiн помовчав мiркуючи, а потiм продовжив, не звертаючи уваги на здивованi обличчя оточуючих:

– Я йшов вулицею вздовж колонади i раптом побачив обшарпанця, котрий випiрнув з-за рогу на дальньому кiнцi «Пiвмiсяця».

Важко гупаючи по брукiвцi, вiн мчав менi назустрiч. Я розгледiв високу кiстляву фiгуру й упiзнав знайоме обличчя – одного очманiлого iрландця, котрому колись трохи допомiг. Іменi його не назву. Узрiвши мене, вiн вiдсахнувся i зойкнув: «Матiр Божа, та це ж патер Браун! Ох i налякали ж ви мене! Треба ж вас зустрiти якраз сьогоднi». З цих слiв я збагнув, що вiн учинив щось погане.

Втiм, зустрiчний не дуже злякався, побачивши мене, бо тут же розбалакався. І дивну розповiв менi iсторiю. Ірландець спитав, чи знайомий я з таким собi Ворреном Вiндом? Я вiдказав, що нi, хоча i знав, що той займае горiшню частину цього будинку. Тодi вiн сказав: «Вiнд уявляе себе богом, але якби почув, що я так про нього кажу, то взяв би i повiсився». І повторив це iстеричним голосом кiлька разiв: «Так, узяв би i повiсився».