Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

Патер Браун вiрить, що вiдлюдник переплив рiчку на крокодилi, виманивши його заклинаннями невiдомо звiдки, а потiм наказав крокодилу здохнути, i той послухався.[19 - Вiн мае на увазi преподобного Еллiя Єгипетського, котрий жив у IV ст.] Священик не сумнiваеться, що якийсь святий угодник преставився, а пiсля смертi потроiвся, щоб ощасливити три приходи, якi вважають себе мiсцем його народження. Патер Браун вiрить, нiби один святий повiсив плащ на сонячний промiнь, а iнший переплив на плащi Атлантичний океан. Священик переконаний, що у святого вiслюка було шiсть нiг i що будинок в Лорето[20 - Будиночок у Лорето – одна з найбiльших святинь католицького християнства, розташована в цьому iталiйському мiстечку.

] лiтав по повiтрю. Вiн вiрить, що сотнi кам’яних дiв могли плакати цiлими днями. Його зовсiм не важко переконати, що людина зникла через замкову щiлину або випарувалася iз замкненоi кiмнати. Мабуть, вiн не дуже рахуеться з законами природи.

– Але зате я зобов’язаний рахуватися з законами Воррена Вiнда, – втомлено зауважив секретар, – а в його правила входить залишатися на самотi, коли вiн цього забажае.

Вiлсон скаже вам те ж саме.

Довготелесий слуга, посланий за брошурою, якраз у цей момент незворушно йшов коридором iз текою в руках.

– Вiлсон сяде на лаву поруч iз коридорним i буде сидiти, поки його не покличуть, i тiльки тодi увiйде до кабiнету, але не ранiше. Як i я. Ми з ним чудово розумiемо, чий хлiб iмо, i сотнi святих та янголiв патера Брауна не змусять нас забути про це.

– Що стосуеться святих i янголiв… – почав було священик.

– То це все нiсенiтниця, – закiнчив за нього Феннер. – Не хочу сказати нiчого образливого, але такi фокуси гарнi для каплиць, крипт i тому подiбних дивовижних мiсцин. Крiзь дверi американського готелю духи проникнути не можуть.

– Але люди можуть пролiзти навiть крiзь дверi американського готелю, – терпляче заперечив патер Браун. – І, менi здаеться, найпростiше – вiдчинити iх.

– А ще простiше втратити свое мiсце, – вiдрiзав секретар.

 – Воррен Вiнд не стане тримати в секретарях таких дурнiв. У будь-якому разi, тих, котрi вiрять у казки, в якi вiрите ви.

– Ну що ж, – серйозно сказав священик, – це правда, я вiрю в багато чого, у що ви, ймовiрно, не вiрите. Але менi довелося б довго перелiчувати це i доводити, що маю слушнiсть. Вiдчинити ж дверi i довести, що я не маю рацii, можна секунди за двi.

Слова цi, далебi, знайшли вiдгук в азартноi та бунтiвноi душi прибульця iз Заходу.