Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Але вiн займаеться тим же, що i ви. Тiльки вiн вiдомий в Індii – вивчав там магiю i всi цi штукенцii. А тут його мало знають. Вiн маленький, жовтий, кульгавий i дуже сердитий. Здаеться, в Лондонi вiн просто лiкар, i нiчого поганого про нього не скажеш, хiба тiльки, що вiн один чув хоч трохи про цю кляту справу.

Професор Опеншоу важко пiдвiвся i пiдiйшов до телефону. Вiн зателефонував патеру Брауну i повiдомив, що снiданок замiнюеться обiдом, бо йому треба навiдати вченого з Індii. Потiм вiн знову опустився в крiсло, закурив сигару i поринув у якiсь роздуми.

Патер Браун чекав професора в вестибюлi ресторану, де вони домовилися пообiдати, серед дзеркал i пальм. Вiн знав про сьогоднiшне побачення Опеншоу i, коли похмурi сутiнки пом’якшили виблиски скла та зеленi, вирiшив, що непередбаченi ускладнення затримали його друга. Вiн уже почав сумнiватися, чи професор узагалi прийде. Але той прийшов, i з першого ж погляду стало ясно, що пiдтвердилися найгiршi пiдозри: погляд чоловiка блукав, волосся було скуйовджене.

Вони з Прiнглом дiсталися-таки до пiвнiчних околиць, де житловi квартали перемежовуються пустирями, особливо похмурими в негоду, розшукали будинок – вiн стояв трохи осторонь – i прочитали на мiднiй двернiй табличцi: «Дж.-Й. Генкi, доктор медицини, член Королiвського наукового товариства». Але вони не застали Дж.-Й. Генкi, доктора медицини. А побачили лиш те, про що iм пiдказало моторошне передчуття. У звичайнiсiнькiй вiтальнi лежала на столi проклята книга. Здавалося, що хтось лиш мить тому вiдкрив ii.

Дверi в сад були розчиненi навстiж, i нечiткий слiд тягнувся вгору по крутiй садовiй дорiжцi. Важко було уявити собi, що кульгавий чолов’яга вибiг нею, i все ж вiн був кульгавий – вiдбиток однiеi ноги був неправильноi форми. Потiм залишився тiльки неправильний слiд, немов хтось стрибав на однiй нозi. Далi слiди обривалися. Бiльше нiчого не можна було дiзнатися про доктора Генкi. Без сумнiву, вiн дослiджував книжку. Вiн порушив заборону i став жертвою долi.

Прибульцi увiйшли в ресторан, i Прiнгл поклав книгу на столик, немов вона обпiкала йому пальцi. Священик зацiкавлено поглянув на неi. На палiтурцi були витiсненi рядки: «Хто в книгу цю заглянути наважиться, того крилатий жах зжере». Далi було написано те ж саме грецькою, латиною i французькою.

Прiнглу й Опеншоу хотiлося пити – вони ще не заспокоiлися. Професор гукнув лакея i замовив коктейль.

– Сподiваюся, ви з нами пообiдаете, – звернувся вiн до мiсiонера.