Крізь браму срібного ключа

Навколо розсiяних по всьому свiту жерцiв формувалися рудименти темного i таемного культу – таемного тому, що народи нових краiн шанували вже iнших богiв i демонiв, а в старих богах i бiсах бачили лише зло. Прихильники цього таемного культу, як i ранiше, здiйснювали багато злочинних дiй i поклонялися давнiм жахливим iдолам. З вуст в уста передавали чутку, що нiбито один зi жрецьких родiв дотепер зберiгае справжне закляття проти сили Гатанотоа, яку Аймеш-Мо викрав у приспаного Т’йога, хоча вже й не залишилося нiкого, хто мiг би прочитати або розгадати таемнi письмена чи вказати, в якiй частинi свiту загубилося втрачене королiвство К’наа, жахлива вершина Яддiт-Гго i громiздка фортеця бога-диявола.

Культ, що пережив столiття, процвiтав головним чином у тих районах Тихого океану, де колись iснував континент My, але легенди глухо натякали на поклонiння огидному Гатанотоа також у злощаснiй Атлантидi й на жахливому плато Ленг. Фон Юнцт передбачав його проникнення i в казкове пiдземне царство К’ньян, надав чiткi докази його слiдiв у Єгиптi, Халдеi, Китаi, в забутих семiтських iмперiях Африки, а також у Мексицi та Перу.

Бiльш нiж прозоро фон Юнцт натякав на зв’язок цього культу i з вiдьомськими шабашами в Європi, проти яких марно писали грiзнi папськi булли. Втiм, Захiд нiколи не був прихильним до шанувальникiв цього культу; i народне обурення, викликане свiдченнями про жахливi ритуали та жертвопринесення, змело геть багато його гiлок. Урештi-решт, вiн став гнаним, тричi забороненим, затаiвся, хоча його зерна i не можна вважати назавжди знищеними. Так чи iнакше, але вiн постiйно виживав – головним чином, на Далекому Сходi й островах Тихого океану, де його сутнiсть влилася в езотеричнi знання полiнезiйського братства ареоiв.

Фон Юнцт не раз тонко i тривожно натякав на свое безпосередне зiткнення з цим культом, i цi натяки вразили мене, коли я порiвняв iх iз чутками про обставини його смертi. Вiн згадував про пожвавлення деяких iдей, пов’язаних iз очiкуваною появою диявола-бога – таемничого створiння, якого жодна людина (якщо не брати до уваги вiдважного Т’йога, котрий так i не повернувся назад) нiколи не бачила, i зiставляв сам характер цих мiркувань iз табу, накладеним у стародавньому My на будь-якi спроби навiть уявити собi образ цiеi жахливоi iстоти.

Особливий страх уселяли вченому чутки на цю тему, якi поширилися останнiм часом серед переляканих i зачарованих прихильникiв культу.