Крізь браму срібного ключа

І поки я швендяв уздовж дрiбного кристалiчного потоку, то побачив незвичнi брижi, легко оповитi жовтим свiтлом, так, начебто тi безтурботнi води текли неспокiйним плином до невiдомих океанiв, яким не знайшлося мiсця в нашому свiтi. Тихi й iскристi, яскравi й зловiснi, тi проклятi мiсяцем води квапилися, а я не знав куди: лише бiлi квiти лотоса, що стороняться берегiв, зривав дурманний нiчний вихор один за одним, i, кружляючи в розпачi, вони падали в потiк (жахливо далеко пiд кривобоким, рiзьбленим мостом), озираючись назад зi зловiсним смиренням спокiйних i мертвих облич.

І поки, топчучи соннi квiти незграбними ногами, я мчав уздовж берега, божеволiючи вiд страху перед невiдомими створiннями i спокусливими мертвими суцвiттями, я побачив сад, у свiтлi мiсяця нескiнченний, в якому вдень спиналися стiни – лише дерева, квiти й кущi, кам’янi iдоли й пагоди, вигини потоку, що свiтиться жовтим: мiж трав’янистих берегiв i пiд химерним мармуровим мостом. А губи мертвих суцвiть лотоса сумно шепотiли.

Вони кликали мене за собою, закликали не зупинятися, поки струмок не стане рiчкою i не поеднаеться (серед болiт iз хиткими очеретами й мiлинами з блискучим пiском) iз узбережжям величезного й безiменного моря.

Над тим морем сяяв сповнений ненавистi мiсяць, i химернi запахи множилися над безгучними хвилями. Я палко мрiяв про тенета – позаяк бачив, як у хвилях зникали суцвiття лотоса – щоб виловити суцвiття i дiзнатись вiд них таемницi, якi мiсяць принiс у нiч.

Але коли свiтило просунулося на захiд, а вiд похмурого узбережжя вiдлинули безгучнi хвилi, я бачив у тому свiтлi, що хвилi бiльше не приховують старi шпилi й прикрашенi зеленими водоростями бiлi колони. Я знав, що сюди, до цього затонулого мiста, прибувають усi мерцi, i тремтiв, не прагнучи бiльше спiлкуватися iз суцвiттями лотоса.

Проте, побачивши далеко в морi чорного кондора, що спускаеться з небес вiдпочити на величезному рифi, я був схильний розпитати його, щоб дiзнатися про тих, кого знав, коли вони все ще були живими.

Ось про що я спитав би кондора, якби вiн був не настiльки далеко, але вiн був-таки задалеко, ледь помiтно наблизившись майже впритул до гiгантського рифу.

Так я спостерiгав за потоком, що линув пiд спадним мiсяцем, бачив блискучi шпилi, вежi та дахи мертвого, залитого водою мiста. І поки я споглядав, нiздрi намагалися затулитися, опираючись нудотному запаху мертвого свiту.