Поклик Ктулху

Поклик Ктулху

Говард Фiлiпс Лавкрафт

Ктулху, Дагон, Йог-Сотот i багато iнших – це темнi божества, придуманi Говардом Лавкрафтом в 1920-i роки, придбали згодом таку популярнiсть, що сотнi творцiв фантастики, включаючи Нiла Геймана i Стiвена Кiнга, до сих пiр продовжують розширювати його мiфологiю.Кожен монстр в лавкрафтовскому свiтi уособлюе собою одну з незлiченних граней хаосу. Криються в глибинах океану або перебувають в глибинi непрохiдних лiсiв, сплячi в египетських пiрамiдах або замурованi в гiрських печерах, якi з'явилися на нашу планету з зiрок або з безоднi незлiченних столiть, вони незмiнно ворожi людству i непiдвладнi розуму.

І едине, що залишаеться людинi – це триматися насторожi…

Говард Фiллiпс Лавкрафт

Поклик Ктулху

(Знайдено серед паперiв покiйного Френсiса Вейланда Терстона з Бостона)

«А що як могутнi сили та iстоти й досi живуть серед нас … цi живi втiлення тих давнiх часiв, коли розум iснував у формах, якi з'явилися ще задовго до того, як у цей свiт прийшли люди … швидкоплинна пам'ять про них дiйшла до нас лише у виглядi пiсень та вiршiв, переказiв i легенд, де iх називали богами, монстрами та рiзними iншими мiфiчними iстотами …»

    Алджернон Блеквуд

Частина 1

Жах, вiдображений у глинi

Людина не здатна до кiнця осягнути свiй власний розум, i у цьому, я думаю, полягае найщедрiший i наймилосерднiший дарунок, отриманий нею вiд матiнки-природи.

Ми не бiльше, нiж аборигени, якi безтурботно живуть на островi невiгластва, який з усiх бокiв оточений чорними водами нескiнченностi, тим самим наче показуючи нам, що вiдпливати далеко вiд берегiв може бути вкрай небезпечно. Рiзнi науки, кожна з яких розвивалась у своему власному напрямку, до цих пiр не завдавали людству багато шкоди. Але одного разу цi розрiзненi знання зiллються воедино i вiдкриють настiльки жахливi перспективи реальностi та нашого жахливого мiсця у нiй, що ми або з'iдемо з глузду вiд такого осяяння, або втечемо вiд цього смертоносного свiтла знань подалi до темного та неосвiченого, але принаймнi безпечного свiту нового Середньовiччя.

Теософи здогадувалися про важливiсть космiчного циклу, в якому наш свiт i людство – це лише тимчасовi величини. Своi припущення про дивних древнiх iстот, якi дожили до наших днiв, вони намагалися приправляти заспокiйливим оптимiзмом, щоб не наводити на людей цiлковитий жах. Але не здогадки теософiв вiдкрили менi очi на цi таемничi та забороненi питання.