Поклик Ктулху

Майора сера Ерiка Морленда Клефен-Лi, кавалера ордена «За бездоганну службу», найкращого хiрурга нашоi дивiзii, термiново вiдрядили до Сент-Елуа пiсля того, як командування отримало iнформацiю, якi тут вiдбувалися важкi боi. Вiн вилетiв на аеропланi, за штурвалом якого сидiв вiдважний лейтенант Рональд Гiлл, але безпосередньо над мiсцем призначення аероплан збили. Ми з жахом стежили за його падiнням. Вiд Гiлла майже нiчого не залишилося, але труп великого хiрурга майже не постраждав, якщо не брати до уваги наполовину вiдiрваноi голови.

Вест жадiбно оглядав мертве тiло чоловiка, котрий колись був його приятелем i колегою. Я аж тремтiв, коли спостерiгав за тим, як вiн, вiдрiзавши голову, помiстив ii в пекельний казан iз пульсуючою тканиною рептилiй, аби зберегти для майбутнiх дослiдiв, i пiдiйшов до тiла без голови, що лежало на операцiйному столi. Вест додав до нього новоi кровi, з’еднав вени, артерii та нерви на обрубку шиi та затягнув страшну рану шматком чужоi шкiри, яку взяв у невпiзнаного трупа в офiцерському мундирi. Я знав, чого вiн прагне: переконатися, чи не з’являться в цьому високо-органiзованому тiлi без голови хоч якiсь ознаки розумовоi дiяльностi, якою вiдзначався сер Ерiк Морленд Клефен-Лi. За злою iронiею долi нiмi останки чоловiка, котрий колись вивчав теорiю реанiмацii, тепер мали самi послужити на славу науки.

Перед моiми очима i зараз стоiть страшна картина: в мертвотному свiтлi електричноi лампи Герберт Вест вводить оживляючий розчин у руку безголового тiла.

Подробицi цiеi сцени я описати не в силi, бо дух божевiлля витав у кiмнатi, заваленiй розсортованими частинами трупiв, iз липкою вiд кровi пiдлогою, майже по колiно усипанiй обрiзками людськоi плотi, де в далекому темному закутку над тремтячим блакитно-зеленим полум’ям варилося, пухло та надималося мерзенне мiсиво з тканини рептилiй. Об’ект, який лежав на операцiйному столi, мав чудову нервову систему, Вест добре це знав i тому багато чекав вiд нього. Коли кiнцiвки трупа легко затремтiли, в очах мого приятеля спалахнув гарячковий iнтерес. Менi здаеться, вiн чекав пiдтвердження своеi теорii, згiдно з якою свiдомiсть, розум та iншi складовi особистостi здатнi iснувати незалежно вiд головного мозку. Герберт Вест заперечував iснування об’еднуючого, головного центру, який називають духом. Вiн стверджував, що людина – це механiзм, який складаеться з нервовоi матерii, кожна частина якого мае бiльшу або меншу самостiйнiсть.