Поклик Ктулху

Примара розмiстилася на тлi, який, либонь, за задумом автора, мав зображати якiсь циклопiчнi архiтектурнi споруди.

Нотатки, якi я знайшов у скриньцi з цим барельефом разом iз газетними вирiзками, були написанi рукою професора Ейнджелла, причому, мабуть, в останнi роки його життя. Те, що було, iмовiрно, основним документом, мало назву «Культ Ктулху», причому лiтери були дуже ретельно виписанi, ймовiрно, задля уникнення неправильного прочитання такого незвичного слова. Сам рукопис був подiлений на два роздiли, перший iз яких називався «1925.

Сни i творчiсть за мотивами снiв Г. А. Вiлкокса, Томас-стрит, 7, Провiденс, Лонг-Айленд», а другий – «Розповiдь iнспектора Джона Р. Легресса, Б’енвiлль-стрит, 121, Новий Орлеан, Луiзiана, 1908, А. А. С. Мтг, нотатки про те ж + свiд. проф. Вебба». Іншi папери – короткi записи, зокрема змiст снiв рiзних осiб, снiв дуже незвичайних, а ще витяги з теософських книжок i журналiв (особливо – з працi В. Скотта-Еллiота «Атлантида й утрачена Лемурiя»), все iнше – нотатки про таемнi культовi товариства та секти, що дiяли найдовше, з посиланнями на такi мiфологiчнi й антропологiчнi джерела, як «Золота гiлка» Фрезера та праця Маррi «Культ вiдьом у Захiднiй Європi». Газетнi вирiзки в основному стосувалися випадкiв особливо химерних психiчних розладiв, а також спалахiв групового божевiлля чи якоiсь манii навеснi 1925 року.

Перший роздiл основного рукопису мiстив вельми цiкаву iсторiю. Вона розпочалася 1 березня 1925-го, коли якийсь темноволосий юнак, дуже збуджений, з’явився до професора Ейнджелла i принiс iз собою глиняний барельеф, ще зовсiм свiжий i тому вологий.

На його вiзитiвцi було написане iм’я – Генрi Ентонi Вiлкокс, i мiй двоюрiдний дiдусь упiзнав у ньому молодшого сина з доволi вiдомоi родини, котрий останнiм часом вивчав скульптуру в школi дизайну Род-Айленду i жив самотою в будинку Флер-де-Лiз, неподалiк вiд мiсця свого навчання. Вiлкокс був не по лiтах розвинений юнак, знаний своiм талантом i дивацтвами. З раннього дитинства вiн вiдчував неабияке зацiкавлення дивними iсторiями та пророчими снами, про якi мав звичку розповiдати. Вiн називав себе психiчно гiперсенситивним, а поважнi статечнi жителi староi комерцiйноi дiльницi вважали його просто диваком i не сприймали всерйоз. Майже нiколи не спiлкуючись iз людьми свого кола, вiн поступово став зникати з поля зору суспiльства i тепер був вiдомий лише невеликiй групi естетiв iз iнших мiст.