Сни в оселі відьми

Усе, що пам’ятаю, я виклав iз iдеальною вiдвертiстю. Нiщо не спотворив, нiчого не приховав, i коли щось залишаеться невизначеним, то тiльки через темну хмару, яка затуманила мiй розум, та хмара i туманна природа жахiв, якi вона принесла менi.

І знову кажу: не знаю, що сталося з Гарлi Ворреном, хоча менi здаеться, я майже впевнений, що зараз вiн перебувае в мирному забуттi, якщо там iснуе така благословенна рiч. Правда те, що упродовж п’яти рокiв я був його найближчим приятелем i навiть роздiлив iз ним дослiдження невiдомого.

Не заперечуватиму (знайшовся свiдок, нехай слабкий i ненадiйний – моя пам’ять) нашого походу до пiку Гаiнсвiль, дорогою до Великого кипарисового болота, тiеi огидноi ночi, о пiв на дванадцяту. Електричнi лiхтарики, лопати, котушка дроту, що ми несли, – лише декорацii тiеi огидноi сцени, спаленоi моею схибленою пам’яттю. Але потiм, я змушений наполягти, не приховую нiчого, вартого уваги, про те, чому мене знайшли наступного ранку на краю болота самотнiм i ошелешеним. Ви стверджуете, що нi на болотi, нi поруч мене не було нiчого, що могло б вселити страх. Погоджуся, але додам, що воно було деiнде, я ж бачив. Марева, жахiття, що заселили це видиво, або ж кошмар, сподiваюся, все, що зберiг мiй розум про тi огиднi години, коли ми опинилися там, куди не сягало людське око. І чому Гарлi Воррен не повернувся, вiн, або хоча б його тiнь, або якась безiменна рiч, яку я б навiть не ризикнув описати, позаяк лише вiн особисто мiг усе розповiсти.

Кажу ж, що знав про дослiдження Гарлi Ворреном надприродного i до певноi мiри допомагав йому.

У його великiй колекцii е купа дивних, рiдкiсних книжок про заборонене, я прочитав усi, виданi мовами, якi знаю, але iх було мало. Бiльшiсть книжок, мабуть, були арабською, а книга про лиходiя-зрадника, придбана останньою i яку вiн завжди носив у своiй кишенi, написана письменами, подiбних до яких я навiть не бачив. Воррен нiколи не розповiдав, про що в нiй iшлося. Про його дослiдження повторюся: навiть не здогадуюся, що саме вiн шукав. І чи не занадто це милосердно до мене, бо я не заслужив такого, враховуючи нашi жахливi заняття, в яких я брав участь швидше пiд його впливом, нiж мав до цього справжню схильнiсть. Воррен завжди домiнував надi мною, iнколи я навiть боявся його. Пригадую, як сiпався однiеi ночi вiд страху перед жахливим походом, коли вiн виклав свою теорiю, що деякi трупи не розкладаються, а залишаються нетлiнними у своiх могилах тисячi рокiв.