Сни в оселі відьми

І нiхто з них не засмiеться i не спохмурнiе нам в обличчя.

Іранон вiдповiв йому так:

– Нехай буде по-твоему, юначе. Якщо хтось у цьому кам’яному мiшку буде прагнути краси, йому доведеться шукати ii в горах, якнайдалi звiдси. Менi не хочеться залишати тебе нудитися бiля ледачоi Зуро. Але не думай, що захоплення мистецтвом i його розумiння мешкають одразу за Картiанською грядою. Їх не можна знайти за день, рiк або п’ять рокiв шляху. Послухай, коли я був молодий, як ти, то оселився в долинi Нартоса, бiля холодноi рiчки Харi.

Там нiхто не бажав слухати про моi мрii. І я вирiшив, що тiльки-но пiдросту, пiду до Сiнари, на пiвденний схил гори, i заспiваю там на базарi усмiхненим погоничам одногорбих верблюдiв. Але досягнувши Сiнари, я знайшов караванникiв п’яними та погрузлими у низьких бажаннях; я побачив, що iхнi пiснi зовсiм не схожi на моi. І тодi я подався човном униз по Харi до мiста Джарена, чиi стiни прикрашенi плитками рiзнобарвного онiксу. Але вояки у Джаренi пiдняли мене на глум i прогнали геть. З таким же успiхом я волочився й багатьма iншими мiстами. Я бачив Стетелос, що лежить нижче вiд великого водоспаду, i проходив повз болота, на мiсцi яких колись стояв Сарнат. Я вiдвiдав Фраю, Іларнек i Кадатерон на звивистiй рiчцi Еi, довго жив в Олатоу, що в землi Ломар. Охочих послухати мене завжди набиралося небагато. І тому я впевнений, що привiтання i ласка чекають мене лише в Ейрi, мiстi з мармуру та смарагдiв, в якому колись правив мiй батько. Ми з тобою будемо шукати Ейру разом. Однак погоджуюся, що нам не завадило б вiдвiдати i вiддалену, благословенно-лютневу Оонею за Картiанською грядою. Вона i справдi може виявитися Ейрою, хоча й не думаю, що це так. Красу Ейри неможливо уявити, i нiхто не в змозi говорити про неi без захвату. А про Оонею перешiптуються хiба караванники, та ще й хижо всмiхаються при цьому.

На заходi сонця Іранон i юний Ромнод покинули Телот i тривалий час мандрували зеленими пагорбами i тiнистими лiсами.

Важким i заплутаним був iхнiй шлях. Здавалося, що iм нiколи не дiстатися до Оонеi, мiста лютнi та танцю. Але в сутiнках, коли висипали зорi, Іранон спiвав про Ейру та ii красу, а Ромнод слухав його, й обое почувалися на диво щасливими. Вони харчувалися фруктами, червоними ягодами i не помiчали плину часу, а тим часом минуло, либонь, багато рокiв.