Тінь над Інсмутом

Обличчя засмальцьованого продавця, котрий мене обслуговував, мало в собi невиразнi ознаки горезвiсноi «iнсмутськоi зовнiшностi», хоча його манери загалом були достатньо чемними та цiлком пристойними. Мабуть, уплинуло довготривале спiлкування з життелюбними покупцями, до числа яких належали водii вантажiвок, гендлярi золотом та iм подiбнi «чужинцi», котрi подекуди бували в Інсмутi.

Знову повернувшись до пожежноi станцii, я побачив, що удача й справдi всмiхнулася менi: з-за рогу похмурого готелю, котрий стояв на Пейн-стрит i який, як я вже казав, називався «Джiлмен-гауз», човгав довготелесий i виснажений Зедок Аллен.

Вiдповiдно до заздалегiдь розробленого плану, я привернув увагу старого тим, що жваво розмахував тiльки-но придбаною пляшкою, i незабаром виявив, що вiн змiнив свiй маршрут i тепер волочився вже десь за моею спиною, з тугою поглядаючи на заповiтну приманку. Я ж тим часом звернув на Вейт-стрит i неквапно попрямував до заздалегiдь уподобаноi глухоi дiлянки безлюдноi вулицi.

Орiентуючись по саморобнiй мапi, яку менi люб’язно накреслив юний бакалiйник, я впевнено тримав курс на пiвденну частину портових споруд, яку вже мав нещастя навiдати цього дня. Єдинi, кого помiтив мiй уважний погляд, були рибалки, що сидiли на вiддаленому хвилерiзi, а за кiлька кварталiв у пiвденному напрямку я вже не бачив навiть iх. Там я розраховував знайти якусь ще збережену лавицю або щось придатне для сидiння, аби побалакати iз Зедоком Алленом. Однак ще до того, як я досяг Мейн-стрит, за моею спиною почулося хрипке, надтрiснуте: «Гей, пане!» У вiдповiдь я обернувся, дозволив дiдугану нарештi нагнати мене i запропонував хильнути з вiдкоркованоi пляшки.

Продовжуючи прошкувати занедбаною пусткою, я став обережно розпитувати свого спiврозмовника. Проте незабаром виявив, що розв’язати йому язика було не так легко, як я сподiвався. Нарештi я побачив достатньо широкий отвiр мiж будинками, який провадив у напрямку причалiв мiж напiвзруйнованими цегляними стiнами, що потопали в густих заростях будячиння та iншого бур’яну.

Купи порослого мохом камiння бiля самоi води здалися менi цiлком придатними для сидiння, на додачу ця мiсцина виявилася доволi надiйно прихованою вiд стороннiх поглядiв залишками солiдного складу, який колись стояв тут. Отож я мав намiр приступити до таемноi задушевноi бесiди зi старим Зедоком, а тому впевнено повiв свого супутника до замшiлих валунiв.