Тінь над Інсмутом

Однак варто було менi легенько поторсати його за плече, як той iз несподiваною жвавiстю обернувся до мене i знову взявся бурмотiти щось майже нерозбiрливе:

– Ну що, не повiрили менi, егеж? Хе-хе-хе, але тодi скажiть, друже, навiщо капiтан Обед i двадцятеро його хлопцiв взяли собi звичку плавати глухими ночами до Рифу Диявола i хором виспiвувати там своi пiсеньки, та так гучно, що за вiдповiдного вiтру iх можна було навiть почути в мiстi? Ну що, зможете менi на це вiдповiсти? І ще скажiть, навiщо вiн завжди кидав у воду якiсь важкi предмети, причому по iнший бiк рифiв, на глибинi, де iхня пiдводна частина спадае в безодню, та таку, що ще нiкому не вдавалося дна дiстати? Спитаете, що вiн зробив iз тiею свинцевою штукенцiею, яку йому дав Велекеа? Що скажете, юначе? І що вони там репетували, коли збиралися напередоднi травня i ще напередоднi Дня Всiх Святих, га? І чому новi церковнi пастори, колишнi матроси, носять своi дивовижнi шати та натягають на голову всякi золотi прикраси на кшталт тих, що привозив капiтан Обед? Що зможете на все це менi вiдповiсти?

Зараз його водянистi очi зиркали на мене майже вороже, палаючи манiакальним блиском, а брудна сива борода навiть виблискувала, немов наелектризована.

– Хе-хе-хе! Ну що, починаете мiзкувати? Може, хотiли б опинитися на моему мiсцi в тi днi, коли я ночами видивлявся у море, стоячи на даху свого будинку? І потiм, скажу я вам, маленькi дiти завжди люблять пiдслуховувати, тому я був у курсi всього, про що подейкували в тi часи, що торочили про капiтана Обеда i тих хлопцiв, котрi плавали на риф! Хе-хе-хе! А що ви скажете про ту нiч, коли я потай узяв старий батькiвський бiнокль на дах i побачив, що весь риф усiяний якимись блискучими iстотами, якi, як тiльки зiйшов мiсяць, одразу ж пострибали у воду? Обед iз хлопцями тiльки ще пливли на човнi, а тi тварюки вже зiстрибнули у воду, причому з iншоi, глибоководноi сторони рифу, i бiльше не повернулися… Що б ви сказали, якби самi опинилися на мiсцi цуценяти, який бачив усi цi постатi, що зовсiм не були людськими?.

У старого, схоже, починалася iстерика, а мене раптом стало телiпати вiд тривоги, що незрозумiло звiдки нахлинула на мене. Потiм вiн опустив свою криву лапу менi на плече, й я втямив, що вiн також вiдчайдушно тремтить, причому аж нiяк не вiд нестримних веселощiв.