Тінь над Інсмутом

Вiд нас вимагали лише регулярно приносити iм когось у жертву, постачати всiлякими дикими дрiбничками та ще давати притулок у мiстi – тодi вони були готовi дати нам спокiй. І ще вони ненавидiли стороннiх, чужинцiв, аби чутки про них не просочилися за межi мiста. Новiй людинi спершу треба було помолитися за них. Так усi ми й опинилися в цьому Орденi Дагона. Зате дiти нiколи не вмирали, а просто поверталися назад, до матерi Гiдри та батька Дагона, вiд яких ми всi колись народилися… Іа! Іа! Ктулху фгтфнг! Ф’тглуi мглв’нафг Ктулху Р’льег вгаг-нагл фгтанг…

Старий Зедок швидко впадав у стан прострацii, а я продовжував сидiти, затамувавши подих.

Нещасний старигань – до яких галюцинацiй довiв його хмiль, i до всього ще й це навколишне запустiння, розвал i хаос, розтрощивши настiльки багатий на вигадки розум! Незабаром вiн застогнав, i по його поораних глибокими зморшками щоках заструменiли сльози, що губилися в густiй бородi.

– Боже, що ж довелося менi побачити вiдтодi, коли я був п’ятнадцятирiчним хлопчаком! Мене, мене, текел уфарсiн! Як зникали люди, як вони вкорочували собi життя… Коли чутки про це досягали Архема, Іпсвiча та iнших мiст, там вважали, що ми тут усi з глузду з’iхали, ось як ви зараз вважаете, що я також збожеволiв… Але, Боже милий, що менi довелося побачити за свое життя! Мене б уже давно порiшили за все те, що знаю, однак я встиг промовити другу присягу Дагона, тому мене не можна чiпати, якщо тiльки iхнiй суд не визнае, що я свiдомо розповiв про те, що знаю… Але третю присягу я не складу – швидше здохну, нiж зроблю це…

А потiм, приблизно коли почалася громадянська вiйна, стали пiдростати дiти, якi народилися пiсля того сорок шостого року, так, дехто з них… Я тодi дуже перелякався i нiколи бiльше пiсля тiеi жахливоi ночi не пiдглядав за ними i бiльше нiколи iх не бачив, адже за все життя всього надивився.

Нi, жодного разу бiльше не бачив нiкого. А потiм пiшов на вiйну, й якби менi вистачило тодi клепки, то нiзащо б не повернувся в цi мiсця! Подався б потiм свiт за очi куди подалi… Але хлопцi написали менi, що справи йдуть загалом незле. Це, мабуть, тому, що пiсля шiстдесят третього в мiстi постiйно перебували урядовi вiйська. А як тiльки вiйна скiнчилася, знову настали лихi часи. Люди стали розбiгатися – млини не працювали, магазини закривалися, судноплавство припинилося, гавань немов задихалася, залiзниця також зупинилася.