Тінь над Інсмутом

Але люди пащекують, що вiн там братався з нечистим. Тому менi здаеться, що саме капiтан Марш i став причиною того, що про той риф пiшов лихий поголос.

Це все сталося ще до епiдемii 1846 року, коли бiльш нiж половину жителiв Інсмута евакуювали. Нiхто тодi не мiг уторопати, у чому там була рiч, iмовiрно, якусь заморську недугу привезли з Китаю чи ще звiдкiлясь. А ситуацiя начебто й справдi була страшна – бунти якiсь i ще щось мерзенне, лишень за межi мiста це так i не вибралося, проте саме мiсто пiсля цього жахливо занепало.

Загалом, поiхали звiдти люди, а зараз, вочевидь, людей триста-чотириста залишилося, не бiльше. Але найголовнiше в усiй цiй справi, як менi видаеться, просто расовi забобони, i маю вам сказати, що не засуджую людей, котрi iх тримаються. Я i сам терпiти не можу цих iнсмутських хлопцiв i нiзащо в свiтi не ступлю до iхнього мiста й ногою. Та ви й самi, либонь, чули – хоча й балакаете, як захiдняки, – що вчиняли нашi моряки в портах Африки, Азii й в iнших пiвденних морях i деiнде, й яких дивовижних людей подекуди iз собою звiдтiля привозили. Чули, мабуть, про одного мешканця Салема, котрий повернувся додому з дружиною-китаянкою. Крiм цього, подейкують, що десь бiля Кейп-Коду[1 - Кейп-Код – пiвострiв на пiвнiчному сходi США за 120 км вiд Бостона, найсхiднiша точка штату Массачусетс.] дотепер е поселення вихiдцiв iз Фiджi.

Загалом, схоже на те, що е щось незвичайне i в iнсмутських парубках. Це мiсце завжди було вiдрiзане вiд решти територii болотами та рiчками, а тому важко сказати точно, що там у них i як.

Однак усi майже впевненi, що капiтан Марш, коли плавав на своiх трьох кораблях у двадцятих i тридцятих роках, привiз iз собою якихось аборигенiв. Та й досi в образi iнсмутцiв вiдчуваеться домiшка якихось дивних рис – не знаю навiть, як це сказати точнiше – тiльки глянеш на них, вiдразу ж мороз по шкiрi дере. Ви i самi помiтите це, коли поглянете на Сарджента, якщо, звiсно, поiдете його автобусом. У декого з них такi вузькi голови та пласкi носи, а очi настiльки опуклi, що здаеться, нiби вони взагалi у них нiколи не заплющуються. Та й зi шкiрою у них щось негаразд – груба вона у них якась, немов задубiла, а шия з бокiв поморщена, немов хтось ii м’яв. І лисiють дуже рано, зовсiм молодими. Тi, хто старшi, – взагалi виродки, хоча мушу визнати, я жодного разу не бачив серед них справжнього стариганя. Не здивуюся, якщо дiзнаюся, що вони вмирають вiд одного погляду на себе в дзеркало!

І тварини iх терпiти не можуть.