Тінь над Інсмутом

Сморiд риби, який на кiлька хвилин, здавалося, розсiявся вiд легкого подиху рятiвного та милосердного вiтерцю, знову задурманив мене.

Не встиг я ще до кiнця пройти вулицю, як почув вiдлуння крокiв чергового гурту, що наближався по Вашингтон-стрит iз пiвнiчного боку. Як тiльки вiн досяг широкого вiдкритого простору, звiдки я вперше помiтив морськi силуети, що настiльки стривожили мене, стало ясно, що нас роздiляе лише один квартал. І мимоволi жахнувся, побачивши демонiчно аномальнi обличчя цих iстот i якусь собачу, явно нелюдську, згорблену ходу.

Одне з них пересувалося просто по-мавпячому, час вiд часу торкаючись довгими руками землi, тодi як iнше – в тому дивному вбраннi та тiарi – взагалi не стiльки йшло, скiльки стрибало. Лише тодi я збагнув, що це був той самий гурт, який я бачив у дворику «Джiлмен-гаузу», i вiн, судячи з усього, переслiдував мене найзапеклiше. Коли кiлька осiб поглянули в мiй бiк, я мало в штани не наклав вiд страху, проте все ж якось змусив себе тягнутися вперед все тiею ж нiбито звичною менi ходою-човганням. І тепер я не мiг сказати, помiтили вони мене чи нi. Якщо так – отже, мiй виверт спрацював, i вони нiчого не запiдозрили, оскiльки пройшли колишнiм курсом i перетнули вiдкритий простiр, весь час продовжуючи квакати, булькати гидотно-гортанними звуками, в яких я не мiг розiбрати жодного людського слова. Знову опинившись у тiнi, я пiдтюпцем промайнув кiлька похилих, розвалених будинкiв, намагаючись якомога швидше розчинитися в нiчнiй темрявi, що оточувала мене. Перейшовши на протилежний бiк вулицi, я на найближчому розi звернув на Бейтс-стрит i почвалав далi, як i ранiше тримаючись ближче до будинкiв. Менi знову зустрiлися двi споруди, в яких можна було розрiзнити ознаки життя, а на горiшньому поверсi я навiть помiтив проблиски слабкого свiтла. Проте i цього разу все минулося без якихось ускладнень. Звернувши на Адамс-стрит, я вiдчув себе в бiльшiй безпецi, але пережив справжнiй шок, коли з найближчого дверного отвору мало не перед моiм носом на вулицю вислизнув якийсь чоловiк. Вiн, правда, виявився п’яний до знемоги, тому я без особливих зусиль досяг примiщень складiв на Бенк-стрит.

Жодноi живоi душi не можна було помiтити на цiй мертвiй вулицi, що тяглася вздовж гирла рiчки, а шум падаючоi води повнiстю заглушав моi кроки. До залiзничноi станцii шлях був неблизький, i цеглянi гори примiщень складiв чомусь здавалися менi зараз навiть небезпечнiшими за фасади житлових будинкiв.