Сусід

Мабуть, нинi таки й справдi вдалось заснути одразу без снодiйних вперше вiд зустрiчi з Володимиром Степановичем.

Жiнка продовжувала стогнати. Але якось по-iншому, гучнiше. Мабуть змiнила позицiю – наче зверху. Скидалось на те, що й справдi iй стало краще. Вже не просто стогнала, а муркотiла, наче кiшка. Тiльки сидячи зверху на чоловiковi, жiнка може отримувати саме те задоволення, яке iй потрiбне. Саме верхи на чоловiковi може контролювати глибину проникання в себе його плотi, саме тодi мае змогу вигнутись так, щоб максимально отримати задоволення.

Інодi це единий спосiб.

Вiд тих розмiрковувань менi зробилось трохи не по собi. Той стиль життя, який я добровiльно прийняла в останнi кiлька мiсяцiв, геть чисто змiнив мене. Змiнив хiд моiх думок, силу бажань, навiть внiс корективи у святую святих – в мою мрiю.

Уже не знала – можу собi в теперiшнiй ситуацii дозволяти думати про такi речi, як фiзiологiчне задоволення, чи нi. І не в тому рiч, що я самотня уже пiвтори роки, а в тому, що тепер я ношу чернече вбрання.

З болем i неймовiрною гiркотою усвiдомила, що цiлком збита з пантелику. Нiч, жiнка за стiною, яка будь-що намагаеться отримати задоволення. Судячи з ii стогону, в який без ii на те згоди проникають нотки розпачу й приреченостi, iй це погано вдаеться. Я – висмикнута зi свого сну, бодай не тривкого, зате без тих жахiть i страху, якi вiдтодi, як плани несподiвано змiнились, переслiдують мене щодня наяву.

Звуки за стiною не стихають i не зменшуються на силi. Очевидно, вона таки вирiшила заснути якщо й не вiд задоволення, то вiд утоми.

Голосне плескання, наче в долонi. Мабуть, чоловiк лупцюе ii по сiдницях. Невже жiнку нiчого не збуджуе? Так довго? Менi колись так мало було потрiбно для того, аби отримати свiй солод, i ще менше для того, аби обдарувати ним чоловiка.

Спогад про Олега вiдiзвався глухим болем. Невже все ще болить? Невже все ще не можу пробачити його зради? З огляду на останнi подii менi довелося й до чоловiка змiнити свое ставлення. Мабуть, у всьому винен чернечий одяг.

Та й хiба ж це зрада?

– Привiт, люба, – невластиво для нього пiднесено й трохи награно.

Давно не бачила свого чоловiка таким збудженим. Одразу прокрутила в головi цифри i дати, бо скидалось на те, що, попри свою уважнiсть i любов до чисел, пропустила чи забула про якийсь ювiлей. Скидалось на те, що вiн зараз вiзьме i вийме з кишенi костюмних штанiв якийсь невеличкий, проте акуратний пакуночок. О-о-о-о, давно ж менi коханий не робив подарункiв.