Всемогутній кристал

Скорiш за все, королiвськi захисники захочуть скористатися нашою появою i хто знае, чим усе закiнчиться? – Миттедар махнув плащем, – ви маете право вiдмовитися. Я – нi! В мене немае iншого виходу. Володар не вмiе пробачати. Я буду першим, кого вiн покарае.

– На жаль, не останнiм, – найстарiша злокрона наступила на полу його плаща. – Миттедар, залишайся тут, на тобi найголовнiше, – Ровона нагадала всiм про закляття, – а замiсть тебе, – вона озирнулася i почувши бiля себе дихання невидимки, схопила його за бороду, – чудова знахiдка, лютий вiтер! Ховаешся вiд мене? – спитала вона.

 – Даремно! – І перш нiж злокрона встигла його вiдпустити, вiтер вiдкрив свою пащу.

Засвистiла буря, захитались злокрони. Пробiгла повз них невеличка, ледь помiтна тiнь, яка трохи згодом почала рости. Обвилася вона навколо Ровони. – Ех нi, – злокрона покачала головою, – мене не налякаеш. Ти дужий, швидкий, непомiтний, тобi i летiти замiсть Миттедара. – вирiшила вона, – i не забудь, треба миттю повернутись назад.

– Чому? – спитав лютий вiтер.

– Щоб палаючий змiй не помiтив твоеi вiдсутностi.

– Що ж чекайте на мене! – попрощався вiтер i вилетiв з вежi.

Пiдхопивши свою бороду, вiн пiдкрався до зачинених ворiт й не побачивши бiля себе довжелезного драконячого хвоста, перечепився через нього й впав. Дракон кинувся до нього, схопив за бороду i покликав до себе iнших охоронцiв.

Не став вiтер чекати, коли його обступить десяток Володарських охоронцiв. Потягнув у себе повiтря, надувся як величезна куля й з усiх сил дунув на дракона.

Захитався дракон, вiдпустив бороду, а вiтровi тiльки цього i треба було. Стрибнув вiтер через ворота, угору пiднявся, немов справжнiсiнький птах над чорним пiском закружляв.

Уперед полетiв, позаду себе блукаючi кам’янi гори залишив. Хотiв було униз спуститися, аж раптом берег темноi рiчки обступили гострозубi пантери. Лапами замахали, наказали вiтру забиратися звiдти геть.

Здивувався посланець Ровони, що на березi можуть пантери робити й наважився в них запитати, яку цiннiсть вони тут охороняють i чому ранiше вiн цiеi рiчки не бачив?

Вiдмовилися йому пантери вiдкривати таемницю.

Образився вiтер i полетiв далi. Нарештi закiнчилися володiння, якi належали Володарю. Темний пiсок й пустеля змiнилися на свiтлий. Долетiв вiтер до королiвського замку, де на вiдмiну вiд гнiтючоi атмосфери Володарських володiнь, сяяло яскраве сонце. Всюди спiвали птахи, в садах росли чудовi квiти, а перед замком сидiли величезнi золотi леви з закритими очима.