Таємниця Чарівної отруювачки

Полковник Максвел – давнiй друг i майже однолiток мiстера Брейвермена. Отримав поранення на вiйнi i тепер ходить з паличкою, але не злостивий.

Андре Сiмс – гарненька (не красуня) брюнетка рокiв двадцяти трьох. Одягаеться в безглуздi довгi сукнi сумнiвного походження, якi дуже нагадують бабусин антикварiат. На думку декого, мабуть тримаеться як справжня ледi. Певно, нудна до смертi.

Марк Фаррел – рокiв тридцяти. Досить привабливий блондин. Журналiст i за професiею, i за покликанням. Трохи метушливий, але, кажуть, вiдомий у своiх колах, ба, навiть, перспективний.

Але поки що геть без статку, тож не вартий уваги.

Мередiт Уолер – дуже далека родичка мiстера Брейвермена. Мабуть, приiхала сюди зi сподiвання розкрутити старого на кiлька тисяч. Всi тут саме це про неi й думають, тiльки не зiзнаються. Близько п’ятдесяти п’яти рокiв, не замiжня. На вигляд набагато старша. Певно, вона мiстеру Брейвермену – як кiстка в горлянцi. А, загалом, це досить тиха i сумирна бабуся. Весь час сидить у крiслi i щось сконцентровано плете – чи то рукавички, чи мо-й шкарпетки – так, нiби нiчого бiльше ii не цiкавить…

Роздiл 3

Пiсля вечерi Анна тихенько прослизнула до кiмнати Кларенса Мейрона i обережно причинила за собою дверi: в неi не було анi найменшого бажання бути кимсь помiченою.

Кiмната дворецького знаходилася на першому поверсi поряд з кiмнатою Стiвена Макферсона – цi двое були единими з усiх слуг, якi, за старою традицiею, мешкали в замку разом з господарями, а не у службових примiщеннях, як решта прислуги.

Анну трохи здивував iнтер’ер цiеi кiмнати: нiяк не можна було б сказати, що це – кiмната всього-на-всього пересiчного дворецького. Тут стояли дорогi сучаснi меблi, витонченi й також недешевi дрiбнички виднiли на камiнi, i якiсь картини, пiдозрiло схожi на оригiнали, прикрашали цi зовсiм не обшарпанi стiни.

Кларенс Мейрон вже чекав на Анну. Коли вона увiйшла, дворецький сидiв на стiльцi бiля письмового столу, знову ж таки з дорогою сигарою. Помiтивши Аннине здивування, вiн усмiхнувся i сказав:

– Бачу, вам подобаеться моя кiмната.

Нiчогенька, правда? Одразу впадае в око, як високо цiнують господарi працю старанного дворецького…

– Еге ж. Дуже цiнують. Може й бiльше навiть за власних гостей. Чим, цiкаво, ви заслужили таку безмежну вдячнiсть?

– Мiс Брiнкмен, змушений зазначити, що ви порушуете всi правила свiтського тону! Вже при третiй нашiй розмовi ви дозволяете собi допитувати мене, мов якiйсь слiдчий.